Розділ 8

Спалах яскравого світла осліпив мене, повертаючи до реальності та до нового короля. Я глибоко вдихнула, немов випірнула з найтемнішої у всьому світі води. 

“Одна лиш жертва здатна змінити будь-яке плетіння” – шепіт богині Іссіди, що прозвучав у моїй голові, змусив мене як колись впасти на коліна. 

– Велліаро!

Даміан кинувся та я здійняла руку і спинила його криком:

– Стій на місці!! Не можна рушити ритуал, який вже почався!! – голос зірвався на хрип. 

Він завмер. А я, збираючи себе до купи, піднялася на ноги. 

Вдих-видих. Набрала у груди солодкувате повітря печери й продовжила наповнювати силою нового короля.

Він дивився на мене занепокоєно. Навіть уваги не звертав на воду озера, яка зміями темними обвивала його тіло та віддавала силу Іссіди, котру я контролювала й закріплювала в ньому. Не очікував певно, що древня відьма Ерентаю впаде тут на коліна… Я й сама від себе цього не очікувала.

Моя магія має колір. Вона фіолетова і зелена. Саме такі потужні струмені сили зараз я направила у Даміана та в саме озеро.

Іссіда після першого разу, коли й відбулося прокляття, більше не з'являлася мені. Вона дала знання ритуалу, а озеро завжди робило свою справу – ділилося через мене силою богині.

Цього разу все було не так. Він не такий простий, яким хоче здаватись… цей Даміан. Навіть не сіпнувся, приймаючи в себе силу. Попередні королі часто не витримувати й починали кричати від болю. Бо передача триває доволі довго і це фізично важко перенести. Але не йому. Не Даміану. 

Хто ж він? 

Навіщо богиня знову показала мені день мого падіння? 

Що вона хотіла цим сказати?

Питань ще багато, от тільки відповідей я точно так просто не отримаю. 

До самого завершення ритуал тривав як і зазвичай. Більше ніяких відмінностей, крім того, що король новий надто сильний для моєї магії. 

Усвідомила це дуже чітко. І, здається, він можливо й сам ще не знає про сховану в ньому силу. Я відчувала його дуже добре, адже щоб щось кудись покласти, треба бачити те місце. Кожного короля так відчувала. Вже в печері бачила його максимальні магічні здібності. Бо сила це всього лиш магічна енергія, треба ще вміти її використовувати та перш за все засвоювати… 

У випадку Даміана було таке враження, що я кладу магію у бездонну чашу… Те, що я в ньому бачила раніше, це лиш маленька піщинка від того, що в ньому… спить. 

Хто ж він такий? Що ж він таке?

Стихли води озера, я опустила руки, згасивши магію. Дивилася на нього, а він на мене. 

– Можна виходити, – мовила втомлено. 

Він рухався неспішно, але не через фізичне виснаження, яке зазвичай відчувають усі королі після отримання сили. Ні. Він просто ніби нікуди не поспішав. 

Коли Даміан у повній тиші наблизився до мене… знову ближче, ніж того дозволяють правила, я не відступила. Стояла й вивчала його. Намагалася зрозуміти що саме бачу перед собою. Та відповідей так і не знайшла.

– Що ти таке? – прошепотіла я. 

– Не маю уявлення про що ти кажеш, відьмо, – рівно відповів він. – Чому впала на коліна? Чому в якусь мить заклякла і ніби не була тут? Богиня твоя приходила? Відмовляла тебе робити мене королем?

Він так, ніби знущався, говорив. Граючи. 

– Ти від теми не відходь, – зупинила плин його нескінченних запитань. – Хто ти такий, Даміане? У роду Ріонарів не може бути такої як в тебе сили. Я це точно знаю.

– Багато будеш знати, – нахилився майже до моїх губ. – Почнеш старіти ще. А ти мені молодою подобаєшся, моя древня як сам світ відьмочка. 

– Та ти ж знущаєшся!! – закипіла здаючи назад, бо ще мить і він торкнувся б моїх вуст своїми.

Серце зайшлося від обурення.

– Ще навіть не починав, – самовдоволено хмикнув новий король. 

– Гаразд, – видихнула, закривши очі, щоб трохи заспокоїтись, бо він ніби насолоджується моєю панікою. – Почнемо з… іншої сторони, – відкрила очі й прикликала до себе силу, щоб не відчувати себе такою беззахисною перед ним. – Що означає дракон на твоїй спині?

– Дракон? – здивовано підняв одну брову. 

– Шай-Ен, – роздратовано уточнила. – Це не просте татуювання і…

Я замовкла, бо Даміан з посмішкою повільно повернувся до мене спиною і там вже не було ніякого дракона. 

– Це якесь божевілля, – прошепотіла шоковано і від того свого стану зовсім забула про магію, правила, обережність. 

Кілька кроків і я торкаюся пальцями його абсолютно звичайної спини. Намагаюся промацати ілюзію, веду ними по тих місцях, де було зображення Шай-Ена. Веду, не зовсім усвідомлюючи як це все виглядає... 

– Веллі, – хрипкий голос короля повернув мене до реальності і я, як ужалена відсмикнула руку та відступила на кілька кроків назад. Мало не впала, спіткнувшись на рівному місці. 

Божевілля якесь…

Він повернувся й оцінив спочатку мій переляканий вигляд, а потім… скосив очі на мої вуста. 

Та що тут збіса відбувається?!

– Мені, звісно, було дуже приємно відчувати твої ніжні пальчики на собі, але давай не будемо поспішати? В тебе є ціла вічність і я теж не збираюся швидко старіти.   

Мене як холодною водою облили. 

Це він зараз подумав, що я до нього залицялася? 

Здається мені, я навіть Ліонара не так сильно жадала вбити, як цього абсолютно нестерпного короля, який щось точно приховує… або можливо не знає що ховається в ньому?