Розділ 4

– Скажи мені, моя люба відьмо, у вас тут так заведено? Король часто на тебе чекав? – без помітного роздратування звернувся до мене Даміан. 

Він розслаблено сидів у своєму великому кріслі в робочому кабінеті… безцеремонно закинувши ноги прямісінько на стіл. І це наш новий король… 

Я справді трохи запізнилася, бо з самого ранку мусила терміново летіти до раптово активованого джерела темної енергії. Якби вчасно не поспіла, то за один ранок не стало б цілого поселення. 

Та не пояснювати це ж йому. Все одно поки не розуміється у моїх обов'язках.

– Король робив свою справу, а я свою, – відповіла натомість. – Ми з ним рідко перетинались.

– І це було його великою помилкою, – Даміан опустив ноги й сів рівніше, жестом вказуючи мені на стілець, де зазвичай зі звітами у руках тремтять від страху піддані короля.

Вирішив вказати мені на місце? Хм. Хлопчисько.

Повільно скосила очі на стілець, так само повільно перевела погляд на його самовдоволене обличчя. 

– В нас немає часу на посиденьки. Треба вирушати у печеру богині Іссіди. Процес передачі магії корони непростий і займає чимало часу, – максимально спокійно пояснила.

 – Ваша Високосте, – мовив, вивчаючи мене поглядом. Дуже… надто уважно розглядав та не пропускав з виду жоден мій рух. 

– Що? – не зрозуміла що він має на увазі. 

Такий його прискіпливий погляд дратував. Було бажання закрити обличчя вуаллю й одягти замість сукні мішок. 

“Велліаро, що це за страх перед смертним? Не забувай хто ти!” – насварила себе подумки. 

– Ти забула додати “Ваша Високосте”. Чи може бажаєш якось інакше до мене звертатись, Веллі?

– Перед вами не дівчинка, Ваша Високосте, – витягнулася мов струна, заговоривши жорстко. – Я Велліарра Тенебріс. Не ваша піддана.Не ваша слуга. Не ваша дружина. Я відьма, котра служить короні. Я та, від кого залежить ваша сила. Я є магія Ерентаю. І я вимагаю до себе поваги. Інакше…

– Інакше що? – хмикнув, встаючи зі свого місця та, немов звір на охоті, неспішно почав наближатись до мене. Тихо. Вкрадливо. Обережно. Впевнено… Невпинно. 

– Інакше ми не зможемо співіснувати в одному королівстві і його магічна сторона страждатиме, – договорила, не відриваючи від нього погляду, не опускаючи очі, як би він цього не хотів. 

Дуже схожий на Ліонара. Так. Мені це тоді у тронній залі не здалося. Він такий же. Прагне покори й цілковитої влади. Цілеспрямований і вже відчуває свою силу. Піде на все заради своєї мети…

– Не піддана, – тихо заговорив, трохи схиливши голову на бік та зробивши черговий крок до мене. – Не слуга, – ще один крок і він вже надто близько, але я не відступаю. Показувати слабкість йому не можна. – Не дружина, – неквапливо обходить навколо мене, ледь торкаючись долонею моєї спини. 

Він помацує межі, я ж навіть відповісти зараз йому не можу, бо відразу отримаю покарання від свого прокляття. 

За ці роки я навчилася ставити королів на місце, позбавляючи їх сили, котру лиш завдяки мені вони й мали. Та цей інший… він вже наділений магією і знаннями. Приховує свої вміння, я це чітко відчуваю тепер. 

Поки він вивчав мене, я теж не чекала дозволів, щоб дослідити його магічну сторону. 

Він знає, що я це роблю і навіть якоюсь мірою дозволяє мені бачити… та не все. Далеко не все. 

Смертний, але народжений від сильної жінки. Від відьми? Невже бастард? 

Думки плутаються, бо він, обійшовши мене, став надто близько. Це за жодними нормами етикету не дозволено. І він чудово усвідомлює свої дії. Навмисно дражнить. Знущається. 

– Відьма, – видихнув мені в обличчя. – Моя відьма. Не корони, Велліаро. 

Різко здійняла погляд і відкрила рот, щоб відповісти йому, але завмерла, коли його палець торкнувся моїх вуст. 

– Тшш. Мовчи зараз, – прибрав руку, але мене все ще не відпускає заціпеніння. – Можеш Звертатись до мене на ім'я, Велліаро. Дійсно. краще відразу відкинути всі ці непотрібні розшаркування. А що до твого статусу… Часи змінилися, Веллі. Я не такий, як попередні королі Ерентаю. Магія, як ти певно вже помітила, для мене значить більше, ніж просто частина життя королівства. Тепер все буде інакше, відьмо. Я зміню Ерентай до невпізнанності й ти будеш мені у цьому допомагати.

Холод пробігся по моїй спині, а за ним хвиля тепла від магії, котра просто вимагала збільшити дистанцію... 

До чого ж він був схожий цим на Ліонара.