Розділ 2

У тронній залі, коли новий король був так близько до мене, я вперше за сотні років відчула давно забутий страх. Необґрунтований, абсолютно нелогічний страх. 

Все, що було далі, говорила і робила як нежива холодна істота. 

За традицією присягнула на вірність новому королю, запустивши під стелю вогонь у подобі фенікса та промовивши присягу відьми. 

Потім повідомила йому, що для передачі магії корони після моєї присяги має пройти доба і більше, не глянувши ні на кого, накинула вуаль й вийшла звідти. 

Мій шлях після тронної зали був очевидним. Я пішла до моєї квіточки. До промінчика світла у темряві моєї вічності.

– І як все пройшло? Скажи що він звалився з батькового трону?

Аміданта, моя люба дівчинка і донька поваленого короля, накинулася на мене з питаннями, варто було мені переступити поріг її покоїв. 

– Амідо, – глянула суворо. – Я тобі вже казала. Хочеш вижити – мусиш прийняти правління нового короля Даміана. Трон тепер його. Такі закони Ерентаю. І твій батько їх чудово знав.  

– Як не народжу йому нащадків, мій молодший брат зможе повернути собі правління, – тихо, але вперто мовило це по суті ще зовсім дівчисько. 

– Ти думаєш Даміан настільки дурний? – хмикнула, мимо волі згадуючи хижий погляд нового короля. – Те, що він тебе не примушує до консумації шлюбу і народження нащадків, не говорить про його недалекоглядність. Він тобі прямо показує цим свою силу…

– Ти як завжди, бачиш щось непевне, – пирхнула Аміданта, перебиваючи мене. 

На неї я ніколи не сердилася. Любила її за допитливість та добре серце. Вона, як ніжна квіточка у саду – мила, світла й легка. 

– Я бачу його силу, Амідо, – продовжила спокійно. – Завтра ми проведемо ритуал передачі магії корони, але й зараз, без неї в ньому вихориться магічна енергія. Даміан дав тобі час, бо абсолютно впевнений у своїй невразливості. Він точно знає, що правитиме Ерентаєм дуже довго. І я це теж бачу, Амідо. 

Її миле личко вмить спотворила гримаса гніву.

– То ти тепер на боці цього загарбника?! – вона скочила з ліжка і навіть щічки розчервонілися від злості. – Дуже швидко забула про мого батька! А він тебе як рідну любив!

– Твій батько, як і всі попередні королі, як і прадід самого Даміана, котрий теж тут був королем, всі вони любили не мене, а силу, котру я їм забезпечувала, – відповіла безпристрасно. – Не забувай, що я відьма корони, а не короля, Амідо. Тому, хочу того чи ні, я буду на боці короля, який носить тепер корону. 

– Але ж це несправедливо, – занила вона. – Він незаконно забрав трон у мого батька, він нелегітимний король, мене незаконно до шлюбу примусив…

– Даміан Ріонар здобув корону за правом сили, – мовила, хоч і розуміла як складно їй прийняти це. – Кілька років неврожаю в Ерентаї дуже негативно відобразилися на впливовості твого батька, Аміданто. Я казала йому ще рік тому – Ріонари плетуть інтриги й збирають союзників. Він же був певний, що збідніле королівство Ерентай не потрібне найбагатшому роду на всі п'ять королівств нашого світу. Він не усвідомлював головного – цей трон і ця корона були для них ділом честі, а не шляхом до багатства та процвітання, яке й так рід Ріонарів має. Саме тому половина війська твого батька в перший же день перейшли на бік Даміана Ріонара. Вони в ньому побачили порятунок, Амідо. Інша ж половина загинула у нерівному бою. Та й навіть проти найманців Даміана військо твого батька б не встояло. Вони були забезпечені новою зброєю та магічними бойовими артефактами. І головне – вони були навчені діяти швидко, хитро та з максимальною ефективністю. Я теж втратила багато своїх магів через цю війну.

– Хіба ми настільки бідні? Хіба воїни мають погані винагороди? Хіба народ голодує? – дівчина нервово ходила по кімнаті й дратувалася через мої пояснення. 

– Не голодує, але й не має достатку, такого, як мають сусідні королівства, – сказала те, що бачила сама. 

– Тобто мій батько був поганим королем. Ось що ти хочеш сказати, Веллі. Я від тебе такого ножа в спину не очікувала.

Ох, бідне дитя. Дивиться з такою образою.

Певно я надто наблизила її до себе. 

Інколи маю таку слабкість і щоразу про це жалкую. Та Аміданта завжди була таким світлим промінчиком, що важко вдавалося тримати її на відстані. 

– Амідо, ти певно забулася ким я є, – м'яко всміхнулася їй. – Хіба корона, що зараз виблискує на голові Даміана зраджувала твого батька? А меч і королівська печатка, яка вже від завтра буде просочена аурою і силою Ріонара? Вони теж зрадники?

– Вони неживі атрибути, – пирхнула Аміданта. 

– Як і я, – холодно додала. – Я теж давно нежива, моя квіточко, я всього лиш атрибут королівського правління. І не треба заперечувати, люба королево. Я не одному королю служила і навчилася головного – відпускати те, що не здатна контролювати чи змінити. 

– Я так не зможу, – в її очах стояли сльози.   

– Зможеш, – наказовим тоном сказала я. – Ти мусиш це зробити, Амідо. Бо нікуди Даміан не дінеться. За його плечима не просто воїни… Найманці, що не знають жалю. За ним стоїть непереможна сила і сам він непереможний. Ти або приймеш свого короля… або помреш. 

Не хотіла бути з нею грубою та на жаль світлі дні цього невгамовного промінчика скінчилися і час ставати дорослою та приймати важкі рішення. 

– До того ж сам король доволі симпатичний чоловік, – спробувала пом'якшити розмову. – Можливо колись ти навіть його й полюбиш.

– Він красивий, – з гіркотою промовила Аміданта. – Але краса його отруйна. Він просочений підлістю, жорстокістю та бажанням влади. Він не здатен на почуття. Такі люди не вміють кохати по справжньому. 

Мені не було що їй на це сказати. Бо я сама давно забула що таке те людське кохання.

– Я хочу побути на одинці, – мовила спустошено дівчина. – Пробач мені, Веллі. Я розумію, ти не маєш іншого вибору. Ти й так багато зробила для порятунку моєї родини.

– Відпочивай… моя королево, – коротко махнула їй і вийшла. 

Аміданті просто треба час. І Даміан їй його дав. Попри моє особисте неприйняття нового короля, дурнем його назвати важко.