Глава 7. Чергова пропажа

Ледве відбившись від пропозиції таліси Дрейвер почати вчити потенційну невістку мистецтву випікання смаколиків просто цього ж вечора, парочка «наречених» розкланялась й вилетіла на вулицю.

– Ви знущаєтесь?! – прогарчала на нього Ерінія. – Я не збираюсь стояти біля плити! В мене часу – двадцять дев’ять днів всього! Дякуючи вам, між іншим! Я втратила цілий вечір!

– Завдяки вам – я втратив пів дня на відновлення вітальні, замість того, щоб займатись пошуками грифона вашого дядька! – рикнув у відповідь детектив. – То, може, ви все ж навмисне це зробили, щоб я не знайшов доказів вашої причетності? – підозріливо примруживши очі, втупився він в неї.

– Ви знов?! – від злості руки дівчини стиснулись в кулаки. – І де я, по-вашому, його тримаю? В кишені?! – тупнула вона ногою. – Їдьмо до королівського палацу! Я ще не всіх грифонів опитала, – буркнувши, Ерінія зупинила магкіпаж, що проїжджав повз.

Хвилин п’ять вони їхали мовчки, надувшись одне на одного, поки дівчина підозріливо не почала бігати очима довкола себе:

– Сіело? – вкрадливо покликала вона, нервово вслухаючись в простір. – Сіело!

Слідом за нею занервував й Дрейвер, оскільки не було й натяку на присутність всередині того противного кото-козеняти:

– Ще не вистачало, щоб вона в будинку батьків залишилась й перелякала матір!

– Те, що перелякається дівчинка – вас не хвилює! – сердито пирхнула на нього Ерінія. – Треба повертатись, – вона розгублено покліпала на нього очима: – Тільки…

– Що? – нахабно всміхнувсь детектив. – Боїтесь, що пекти змусять?

– Чесно?! – склала на грудях руки дівчина. – Ні! Бо це вам потім доведеться пояснювати, де ви таку незграбу знайшли й навіщо вона вам! А я цілком можу влаштувати драматичну виставу в дусі «знищ кухню», після якої вашій матусі вже нікого вчити не захочеться! Я вже не кажу про те, щоб знайомитись з вашою справжньою нареченою.

– В мене немає нареченої! – огризнувся Дрейвер.

– От! – задоволено кивнула вона. – А після мого «виступу» вам ще довго не хотітиметься, аби вона у вас з’явилась. Тому, я їду до палацу, а ви – повертаєтесь до батьків й шукаєте Сіелу.

– Взагалі-то, це я – детектив! – похмуро тицьнув себе в груди Дрейвер.

– Грифонів ви опитувати будете? – скептично вигнувши брову, єхидно всміхалась Ерінія.

Нічого не відповівши, Рілан постукав у кабіну водія магкіпажу й попросив того зупинитись. Вже вистрибнувши на бруківку, він повернувся до дівчини:

– Дочекайтесь мене там! – й, помітивши, як вперто вона підтиснула губи, додав: – Будь ласка!

– Гаразд! Тільки дівчинку знайдіть! – вона постукала водію й поїхала далі.

Та не встигла Ерінія дійти до королівської стайні грифонів, як вже здаля помітила підозрілу метушню й знов купу офіцерів королівської Служби безпеки. Тому, далі вона вже просто бігла.

– Що сталось? – підлетіла до найближчого службовця.

Той якось майже злякано покліпав на неї очима й зам’явся:

– Знов… викрадення…

Ерінія вся стиснулась:

– Кого цього разу?

Офіцер відвів очі:

– Вашого… грифона…

– Що-о-о?! – вона ледь не збила його з ніг, рвонувши всередину стайні: – Гресті! Гресті!

– Леді Олард! Леді Олард! – біг за нею службовець. – Ви затопчете сліди!

– Які сліди?! – гарикнула вона, все ж зупинившись. – Тут же мало бути ще повно народу! Куди вони всі дивились?! Як?! Поясніть мені: як можна було викрасти грифона – вже другого! – з королівської стайні, що знаходиться під цілодобовою охороною?!

– Заспокойтесь, леді Олард! – наблизився до неї начальник Служби безпеки лорд Фагер. – Ми шукаємо. Й детектива вже викликали.

Ерінія скривилась: від слова «детектив» її вже ледве не корчило. Тому, з’ясовувати обставини викрадення свого улюбленця вона збиралась без нього – все одно з грифонами розмовляти він не вмів! Відсторонивши зі шляху офіцерів, вона рішучим кроком рушила всередину стайні.  

Та опитування грифонів знов не дало нічого: більшість, коли сталось викрадення, вже мостились у травичці, готуючись до сну, а Гресті за чимось понесло до стайні. От тільки в самій стайні на той момент не виявилось нікого – буквально хвилин п’ять. Прийшла нічна зміна охорони й доглядачів, й вони передавали один одному зміну в службовому приміщенні поряд. Зникнення Гресті помітили не одразу, лиш, коли нічний охоронець почав перераховувати наявних грифонів – одного не дорахувались.

– Сліди вже всі затоптали? – врізався в спину Ерінії невдоволений голос детектива.

– Знаєте, скільки вже тут народу протопталось?! – обернувшись, сердито пирхнула вона на нього. – Тож, мій внесок дуже й дуже скромний. Ви Сіелу знайшли?

– Коли б я встиг? – постукав він пальцем по магбраслету: – Мене викликали раніше, ніж я встиг доїхати до дому батьків. А ви вже опитали своїх підопічних?

– Опитала! – скривившись, буркнула Ерінія. – Знов ніхто нічого не бачив й не чув. Єдине, що зрозуміло, що його викрали в стайні в той час, як відбувалась передача зміни. П’ять хвилин! – рикнувши, тупнула вона ногою від безсилої люті. – Тут мають бути сліди портальної магії!

– Портальна магія вкрай рідкісна, а портальники знаходяться під постійним контролем, – нагадав їй Дрейвер. – Кожен з них має мітку, котру неможливо зруйнувати й по якій можна вирахувати їхній слід. Думаєте, хтось стане так ризикувати?

– Ви не гірше від мене знаєте, скільки в нас ще невігласів, радих вірити, що кров грифонів повертає молодість! – все більше нервувала дівчина. – Й скільки б влада не відловлювала браконьєрів з підпільними алхіміками – ті постійно плодяться, наче… пліснява!

– На жаль, ефект від крові грифона все ж є, – поморщився детектив, згадуючи всі гучні справи, котрі було розкрито раніше, принісши славу слідчим, що їх вели.

– На пару годин?! – гнівним поглядом сяйнула на нього Ерінія. – Та хоч би й навіки! Життя живої істоти ніхто не має права губити заради своєї примхи!