Глава 6. "Мила" дівчина

– Тобто, мене нікуди здавати не будуть? – підозріливо дивилась на нових знайомців Сіела.

– Ніхто й нікуди! – абсолютно впевненим тоном підтвердила Ерінія, пробуравлюючи цілком однозначним поглядом детектива.

– Я! – демонстративно тицьнув себе в груди Дрейвер. – Розшукую грифона вашого дядечка, якщо ви забули!

– Будемо шукати разом! – безпосередньо знизала плечима Ерінія. – Щоб швидше. А заразом розбиратимемось з Сіелою. І не дивіться на мене так! Не крала я його! – гримнула вона на детектива. – Я за Сезаріоса руки повідбиваю тому, хто посмів це зробити! Тільки вчора лікування його завершила!

– А що з ним було? – миттю увімкнув слідчого Дрейвер, розуміючи, що важливою може виявитись будь-яка деталь.

– Він… – трохи затнулась дівчина, смішно морщачи носика, – побився з Ґрестиком. І той вкусив його… за філейну частину.

– За що ж так… жорстоко? – тамуючи сміх, хмикнув детектив.

– Подружку не поділили! – сердито пирхнула Ерінія. – А вона, поки ті два ідіоти бились через неї, помчала з іншим!

– Яка підступна! – прикусивши губу, скрушно похитав головою Дрейвер. – Отак воюй за дівчину! Тільки філейна частина постраждала?

– Тільки! – огризнулась дівчина. – Все інше ціле.

– Яке щастя для Сезаріоса! – чмихнув детектив, відвертаючись.

– Може, ви на мене увагу звернете? – вперши руки в боки, пропалювала їх обох своїм бузковим поглядом Сіела. – Я додому хочу!

– Згадала! – саркастично заломив брову Дрейвер, стягуючи з себе мундир й невдоволено кривлячись на підпалину. – Цілий рік тебе нічого не бентежило?

– Цілий рік мені не зустрічались такі розумники! – мотнула та головою так, що здавалось – ще трохи, й вона бодне своїми рогами.

– Рік – чекала? – зиркнув на неї детектив, намагаючись хоч трохи прибрати слід з тканини. – Зачекаєш ще трохи. А нас, – хижо ошкірився він на Ерінію, – очікують мої люблячі батьки!

– От… просто зараз?! – витріщилась на нього дівчина, не очікуючи такої підстави.

– Якщо ви не помітили, то вже вечір, – кивнув він на вікно.

– А мені щось смачненьке принесете? – зненацька перейшла на улесливий тон Сіела. – Красти – вже набридло.

– Біднесенька! – обійняла її Ерінія й хитро подивилась на Дрейвера. – Може, візьмемо її з собою?

– Що?! – похлинувшись повітрям, закашлявся детектив. – Ні! Я хочу провести спокійний вечір в колі своїх рідних, а не влаштовувати з нього циркову виставу!

– Я буду поводитись тихо й чемно! – заскиглило дівчисько, плаксиво зазираючи йому в очі. – Це жахливо – ні з ким не спілкуватись! Шшелар протипоказана самотність! А я цілий рік сама! – почала вона пхикати.

– Майте серце, талісе Дрейвер! – накинулась на нього Ерінія. – Дівчинка взагалі може бути присутньою там невидимо.

– Знов невидимою?! – обурилась Сіела.

– Хочеш на дослідження?! – швидко нагадала їй про неприємну перспективу Ерінія.

– Гаразд! Невидимою – так невидимою! – закивало, погоджуючись, дівча. – Аби самій не сидіти.

– Моєю думкою взагалі хтось поцікавиться? – сердитим поглядом окинув їх обох Дрейвер.

– Там… в угоді, – нахабним осміхом розпливлись губи Ерінії, – є такий пунктик, відповідно якому я можу взяти з собою все, що вважатиму за потрібне… Рілане.

Підозріливо зіщуливши очі, детектив витягнув з простору сувій, розгортаючи перед собою, й швидко пробігся очима по пунктах. На одному з них він аж зубами скреготнув:

– Коли ви встигли?!

– Коли перечитувала по другому колу й підписувала, – зловтішно шкірилась тепер вона. – Трохи вплинула на сам сувій – адже в момент підписання він, по суті, стає магічною істотою.

Кілька хвилин Дрейвер то вичитував наново угоду, побоюючись знайти в ній ще щось, що вже доведеться йому виконувати, то пропікав стемнілими, ледь не до кольору вугілля з вогнистими прожилками в ньому, очима саму винуватицю.

– Заспокойтесь вже! – сміхотнула дівчина. – Я нічого не змінювала з того, що написали ви. Лиш додала трохи свого.

– Ви страшна людина, леді Олард! – рикнув на неї детектив, згортаючи й ховаючи в просторі сувій. – Вам взагалі нічого до рук давати не можна!

– Тепер будете знати, – обдарувала його своєю найчарівнішою усмішкою Ерінія, на що він подивився так, ніби йому найотруйнішу змію до рук тицьнули.

– Буду! – до побіління стиснув він губи й повернувся до Сіели: – Попереджаю: один вибрик – здам в лабораторію на досліди!

– Та сильно треба! – пирхнула та й, перетворившись на рогате кото-козеня, розчинилась у повітрі.

Вони вискочили на досить гомінку вечірню вулицю й спіймали перший-ліпший магкіпаж. Вмостившись в ньому, Ерінія втупилась у вікно, а детектив просто-таки пропалював у ній дірки поглядом й шкодував, що не може пропалити справжні. Точніше, він би міг, та клята совість не дозволяла! Чого не скажеш про дівчину.

– Вона тут? – буркнув він, роззираючись довкола в пошуках того рогатого чудовиська.

– Мабуть, – байдуже знизала плечима Ерінія й тут же смикнулась від його сичання.

– Та щоб тебе! – рикнув Дрейвер, потираючи гомілку.

– Зате тепер ви точно знаєте, що вона тут, – намагалась не розсміятись дівчина. – Нагадайте мені видати вам цілющу мазь від синців, коли повернемось. Щоправда, вона для тварин, але, думаю, вам також підійде, – відповіддю було лиш розлючене сопіння детектива.

Десь за пів години вони під’їхали до затишного будиночка в тій частині міста, що буквально тонуло в садах. Довкола цього квітували дерева алтенії, що влітку радували великими червоними соковитими плодами.

– Ви ж казали, що ваші батьки – приїжджі? – підозріливо втупилась в детектива Ерінія.

– Це винайнятий будинок, – пояснив він, виходячи з магкіпажу й подаючи їй руку.

Спершись на його долоню, дівчина граційно випурхнула зовні, а позад неї почулось сердите пихтіння й шкрябання кігтів по підлозі. В Дрейвера підстрибнули брови:

– Може, мені тебе ще на ручки взяти, щоб винести? Сама застрибнула, сама й вистрибнеш!