Глава 4. "Наречена"

Як тільки хазяйка дому принесла джерельну воду, детектив просто виплеснув її в повітря, де вона зависла сотнями дрібних бризок, а з його пальців потягнулись водяні струмені, розгалужуючись так само на сотні тоненьких цівочок, кожна з котрих єдналась з однією єдиною краплею. Потім все це замерехтіло й заворушилось, розлітаючись по всьому винному погребу, й за кілька хвилин почало стягуватись разом, поступово набуваючи форми втраченого аркуша.

Як тільки лист зібрався повністю, Дрейвер заніс над ним руку, й з його долоні вирвалась водяна пара, що всоталась в папір. За мить, королівський дозвіл перекочував до рук ошелешеної Ерінії:

– Ви – відновлювач? – згортаючи аркуш й ховаючи його до кишені, з цікавістю дивилась вона на чоловіка.

– Я – детектив! – нагадав він, наголошуючи на своїй професії. – Мені необхідно відновлювати сліди. І я це добре вмію.

– Але ж для цього треба було народитись з такою здібністю! – з захватом в очах заглядала в його обличчя леді Рамен.

Дрейвер швидко збагнув свою помилку, якої допустився через хвилинну слабкість – не міг він спокійно дивитись на дівочі сльози! А тепер ризикував застрягнути в цьому будинку, поки не ліквідує всі сліди згарища.

– Так! – нервово кивнув й миттю додав: – Я на королівській службі й справа термінова! За наказом Його Величності! – трохи позадкував він, стаючи за спиною дівчини. – Ви полікувати пташку хотіли, – нагадав їй, сподіваючись цим відволікти увагу від своєї особи.

– Ой! – стрімко розвернулась Ерінія до нещасного вогнедзьоба, що тихенько пихтів, явно збираючись знов кашлянути. – Давай подивимось, що тут з нашим Мистиком.

Потягнувшись до птаха рукою, вона почухала йому шийку й він задоволено завуркотів. Та, поки дівчина намагалась з’ясувати причину його хворобливого стану, він, мабуть, через те саме вуркотіння почав знов кашляти. Проте, на щастя, цього разу детектив був цілком рухомим й встиг сформувати водяну кулю просто перед дзьобом нещасного, гасячи вогонь.

Кулька весело зашипіла, що неабияк зацікавило вогнедзьоба й він почав кашляти навмисне… Дрейвер ледве встигав створювати ті кульки, аби вогонь не полетів в когось з присутніх.

– Та зробіть вже що-небудь! – сяйнув сердитим поглядом він на дівчину, що теж немало веселилась з цієї ситуації.

– Я намагаюсь! – відмахнулась вона від нього, та все ж зайшла зі спини птаха й поклала руку на його голову, зосереджуючись на образах, котрі передавала йому, заспокоюючи. Потім зітхнула й окинула детектива співчутливим поглядом: – Мені знадобиться ваша допомога. В нього в горлі застрягла абрикосова кісточка, що тисне на центр вогнеутворення й змушує його ним кашляти, – вона озирнулась на хазяйку, докірливо хитнувши головою.

Леді Рамен аж розчервонілась:

– Я завжди чищу абрикоси для нього! Мабуть, вихопив, жадюга, не дочекавшись!   

Ерінія повернулась до детектива:

– То як? Зможете й дзьоб його розкритим утримувати, й бути готовим до вогняного кашлю?

Молодик лиш очі закотив:

– А ви залишили мені вибір?

– Як і ви мені! – пирхнула та у відповідь.

– Ну, я вас під вогонь не підставляю.

– Ви ж маг води! – пафосно наголосила вона й сміхотнула: – На вас вогонь має не діяти.

– Це ви вогню розкажете, – хмикнув Дрейвер, примощуючись десь збоку птаха, аби не потрапити під полум’я.

– Залишу цю честь вам! – всміхнулась дівчина й скомандувала: – Розкривайте!

Детектив розклепив дзьоба птаху, а з вказівного пальця Ерінії потягнулась фіолетова тоненька мотузочка просто в горло пернатого пацієнта й спритно висмикнула звідти кісточку. Та процедура виявилась не меншим подразником, аніж сторонній предмет, й вогнедзьоб кашлянув з такою силою, що водяної кульки, сформованої детективом, виявилось недостатньо, й кілька вогників долетіли до його мундира, пропалюючи в ньому дірки.

– Ну, це вже цілковите знущання! – сердито прошипів Дрейвер. – Ви просто суцільний хаос!

– Якби хтось спокійно мене вислухав – хаосу не було б! – огризнулась до нього Ерінія. – А ви одразу ж кинулись мене звинувачувати!

– Та я й рота розкрити не встиг! – обмацуючи дірки на мундирі, сяйнув на неї вогнисто-димним, наче вилетілим з вулкану, поглядом детектив.

– Ваше «не встиг» вже ладне було мене заарештувати, – їдучим тоном відрізала дівчина й потягнулась до вогнедзьобика, щоб знов його погладити, але її руку миттю перехопив Дрейвер.

– Ви ж його полікували вже? – благально озирнувся він на хазяйку.

Леді Рамен підлетіла до птаха й підхопила того на руки:

– Святі маги! Як же я вам вдячна, мила! – почала вона виціловувати свого улюбленця. – Нарешті мій Мистичек вибереться з цього похмурого місця!

– Олію з вогнедерева йому ще подавайте, аби зняти подразнення, – теж перемкнулась на неї Ерінія. – По одній ложці перед годуванням.

– Обов’язково! Обов’язково, люба! – утримуючи однією рукою вогнедзьоба, другою намагалась обійняти дівчину. – Чим я можу вам віддячити?

Ерінія вже хотіла щось заперечити з приводу віддяки, та згадала, що терміни їй дядечко значно урізав й вирішила хоча б поцікавитись:

– Дякую! Це було не складно. Але, якщо у вас є десь на прикметі достатньо просторе приміщення, котре можна орендувати задля створення цілительської – буду дуже вдячна.

Леді Рамен якось дивно притихла, ніби розмірковуючи, чи варто казати те, що крутилось в неї в думках, але, зрештою, махнула вільною рукою й заговорила мало не змовницьким голосом:

– Є в нас одне приміщення за три квартали від королівського палацу. Двоповерховий будиночок, й перший поверх дуже зручний, щоб там облаштувати хоч цілительську, хоч ательє, хоч крамницю. Але… є в нього одна особливість, – жінка змовкла й кивнула на сходи: – Ходімте до столової. Я дам розпорядження щодо чаю, й таліс Дрейвер, якраз, зможе привести себе до ладу.

Вони піднялись нагору, й хазяйка швиденько провела їх до столової, оскільки вітальні своєї вона соромилась – кому хочеться демонструвати згарище!