Розідл 8. Викриття та оголошення війни

Розідл 8. Викриття та оголошення війни

Наступного дня Соня з подругами, сяючи красою та впевненістю, зайшли до класу. Вони сміялися й раділи, аж поки Анжела не почала знову шепотіти однокласникам гидоти про Соню та її нову компанію. Але цього разу події пішли за зовсім іншим сценарієм.

Яна, відчуваючи, що ситуація виходить з-під контролю, спробувала зупинити безумство Анжели. Проте Мортіша вирішила поставити фінальний «шах і мат» на захист подруг.

— А ти знаєш, Анжело, — крижаним голосом промовила Мортіша, — що твоя найкраща подружка Яна — насправді рідна кузина Соні, про яку ти щойно наговорила стільки бруду?

В класі за запала мертва тиша. Анжела повільно повернулася до Яни, її очі округлилися від шоку та огиди.

— Ти... сестра Соні? — прошипіла вона.

Яна лише низько опустила голову, не знаючи, куди сховатися від сорому. Анжела почала презирливо пирхати й сміятися прямо їй в обличчя:

— Фу-у-у! Ти мені тепер не подруга. Бачити тебе не хочу!

Анжела демонстративно відвернулася, залишивши Яну наодинці з її приниженням. Яна, тремтячи від люті, подивилася на Соню та її подруг. Вона підняла кулак, даючи зрозуміти, що це — війна. Проте дівчата навіть не звернули уваги на її жест, продовжуючи свою розмову.

— Мортішо, — тихо сказала Соня, — мабуть, не варто було цього казати... Раптом Яна мені цього не пробачить?

— Якщо вона справді твоя сестра, вона б ніколи не дозволила так над тобою знущатися, — твердо відповіла Емілія. — Ти завжди можеш звернутися до нас, Соню. Ми — твоя родина.

Стелла, поправляючи свої рожеві рум’яна, весело перебила:

— Дівчата, досить про сумне! Коли у нас наступна репетиція? Сергій уже чекає!

Коли репетиція закінчилася, Соня поверталася додому з легким серцем, згадуючи посмішку Сергія. Але біля самих дверей її чекав кошмар. Яна стояла на порозі, її обличчя було перекошене від гніву. Поруч на підлозі лежали дві старі сумки, поспіхом набиті речами Соні.

— Ти! — закричала Яна, ледь побачивши кузину. — Через твою подружку Мортішу я втратила все! Анжела зі мною не розмовляє, на мене всі тицяють пальцями! Тепер у мене немає крутих друзів, і все через твій довбаний язик!

— Яна, я тут ні до чого, це була правда... — спробувала спокійно відповісти Соня, хоча всередині все стиснулося.

— Заткнися! — Яна штовхнула сумки в бік Соні. — Забирай своє ганчір’я і забирайся звідси! Щоб я тебе більше в цьому домі не бачила!

— Але Яно, це вирішувати не тобі, а тітці Поліні... — тихо промовила Соня.

— Мама підтримає мене, а не тебе! — Яна мовчки виштовхнула Соню за поріг і з силою грюкнула дверима.

Соня стояла посеред під’їзду з сумками в руках. Вона відчула шок, але... раптом зрозуміла, що не хоче плакати. В цьому домі їй ніколи не було затишно. Тітка Поліна, хоч і стала м'якшою, все одно завжди обирала б егоїстичну Яну. Соня дістала телефон і набрала Емілію.

— Еміліє... мене виставили з дому. Можна я переночую у тебе?

За п’ять хвилин до під’їзду підлетіла чорна машина Емілії. Принцеса сама вибігла з авто, обійняла подругу й наказала охоронцеві забрати речі.

— Соню, навіть не думай сумувати! У моєму домі місця вистачить на цілу армію, — впевнено сказала Емілія. — Ти житимеш у мене стільки, скільки захочеш.

Тим часом Яна вже складала версію для матері. Коли Поліна повернулася з роботи, Яна з крокодилячими сльозами на очах вигадала брехню:

— Мамо, Соня сказала, що ми їй не рівень! Заявила, що тепер у неї багаті друзі, і пішла до них, навіть не подякувавши тобі за все, що ти зробила!

Поліна лише втомлено сіла на стілець, не знаючи, кому вірити, але в її серці оселився сум.