Розділ 6. Перетворення Попелюшки

Розділ 6. Перетворення Попелюшки

Торговий центр зустрів дівчат блиском вітрин та ароматом дорогої кави. Емілія впевнено вела групу вперед. Дорогою Соня, ніяковіючи, зізналася, що їй давно подобається Сергій. Очі Емілії хижо, але по-доброму зблиснули.

— Значить, так, — рішуче сказала принцеса. — Ми зробимо з тебе не просто красуню, а дівчину, від якої Сергій не зможе відвести очей. А Анжела нехай задихнеться від власної злості.

Дівчата взялися до справи з азартом: Емілія годинами підбирала вбрання. Вона відкидала дешеві тканини й нудні фасони, поки не знайшла ідеальну сукню, яка підкреслювала тендітність Соні, але додавала їй королівського шику. Вона також давала Соні уроки «східного шарму»: як тримати поставу, як загадково посміхатися та як заворожити хлопця одним лише поглядом. Стелла взяла на себе «б’юті-фронт». Вона вмовила Соню зняти масивні окуляри, які ховали її гарні очі, і допомогла підібрати лінзи. Потім вона дістала свій арсенал косметики й терпляче вчила Соню робити ніжний, природний макіяж.

 — Дивись, Сонечко, у тебе неймовірні вії, — щебетала Стелла. — Тепер їх побачить увесь світ! Мортіша відповідала за характер.

— Слухай сюди, — серйозно казала вона Соні, поки та приміряла взуття.

— Зовнішність — це лише обгортка. Ти маєш навчитися відповідати так, щоб у Анжели щелепа відпадала. Будь холоднокровною. Якщо вони лізуть — бий словом у самісіньке серце.

Соня дивилася у дзеркало і не впізнавала себе. Замість заляканої сірої мишки на неї дивилася впевнена дівчина з сяючими очима. Їй було неймовірно приємно відчувати таку підтримку. Вона вперше відчула, що не одна проти всього світу.

Наприкінці дня, натхненні результатом, дівчата зателефонували Марині Володимирівні.

— Ми хочемо записатися на виступ на балу, — впевнено заявила Емілія від імені всіх. — Нас четверо. І це буде виступ, який школа ніколи не забуде.

Коли Соня зайшла до школи, час ніби зупинився. На ній були лінзи, що відкрили світу її глибокі, чисті очі, а нове вбрання від Емілії сиділо ідеально, підкреслюючи витончену фігуру. Волосся, яке раніше було зібране у неохайний вузол, тепер спадало на плечі м'якими шовковими хвилями.

В коридорі настала мертва тиша. Учні, які раніше проходили повз, не помічаючи Соні, тепер застигли на місцях. Сергій, який саме розмовляв з Даніелем, на півслові заткнувся і впустив ручку. Він дивився на Соню так, ніби вперше побачив сонце після довгої зими. Він просто забув, куди йшов.

Анжела та Яна стояли біля підвіконня. Побачивши Соню, Анжела почервоніла від люті, відчуваючи, як контроль вислизає з її рук. Вона вирішила діяти перевіреним методом — приниженням. — Ой, подивіться! — голосно вигукнула Анжела на весь коридор. — Наша мишка знайшла на смітнику нову сукню? Соню, скільки б шарів косметики ти не наклала, ти все одно залишишся невдахою без батьків!

Раніше Соня б розплакалася, але зараз вона згадала уроки Мортіші. Вона повільно підійшла до Анжели, подивилася їй прямо в очі холодним, спокійним поглядом і тихо, але чітко сказала: — Анжело, твій голос такий гучний лише тому, що в голові порожньо. Тобі не сукня моя заважає, а те, що тепер всі бачать — без своїх інтриг ти ніхто. Співчуваю тобі.

Анжела відкрила рот, але не змогла знайти слів. Весь клас почав перешіптуватися, і цього разу сміялися вже не з Соні, а з «королеви», яка програла словесну дуель.

Таємна репетиція та несподіване запрошення

Після занять дівчата зачинилися в актовій залі. Вони репетирували свій номер для балу: Емілія ставила рухи, Стелла додавала драйву, а Мортіша стежила за ритмом. Соня співала, і її голос звучав неймовірно красиво.

Раптом двері залу прочинилися. Там стояв Даніель. Він бачив весь виступ і був вражений, але його погляд був прикутий лише до Емілії. Коли музика вщухла, він впевнено підійшов до принцеси Сходу.

— Еміліє, — почав він, трохи хвилюючись, — я ніколи не бачив нічого вишуканішого за твій танець. Я б хотів запросити тебе сьогодні ввечері до одного дуже гарного кафе. Це найкращий заклад у місті. Ти не проти?

Стелла аж підстрибнула від радості, а Соня та Мортіша перезирнулися з посмішками. Вони були щиро раді за подругу, адже саме завдяки Емілії їхнє життя почало змінюватися на краще.

— Я згодна, Даніелю, — відповіла Емілія з витонченою посмішкою. — Ти виглядаєш як людина, з якою буде про що поговорити.

Вечері Даніель заїхав за Емілією, і вони вирушили до дорогого кафе. Це був перший вечір, коли компанія дівчат відчула справжню перемогу.

Кафе, куди Даніель запросив Емілію, було втіленням вишуканості: м’яке світло, тиха джазова музика та панорамні вікна з виглядом на вечірнє місто. Даніель виявився надзвичайно цікавим співрозмовником, але в якийсь момент розмова перейшла на їхніх друзів.

— Знаєш, Еміліє, — почав Даніель, розмішуючи цукор у каві, — я бачу, як ти захищаєш Соню. І я хочу, щоб ти знала: вона не байдужа Сергію. Він уже давно спостерігає за нею, захоплюється її щирістю, але боїться підійти. Він думає, що вона сприйме його увагу як черговий жарт від «популярних хлопців».

Очі Емілії загорілися азартом.

— Справді? Це ж чудово! Соня теж від нього без тями, але вважає себе негідною його погляду. Нам потрібно допомогти їм зробити цей крок.

Весь вечір вони розробляли «план зближення», і Емілія зрозуміла, що Даніель — не просто розумний хлопець, а людина з великим серцем.