Розділ 5. Блиск та порожнеча

Розділ 5. Блиск та порожнеча

Вечір у розкішному особняку Анжели був просякнутий запахом дорогих парфумів та сигаретного диму. Яна з відкритим ротом розглядала мармурову підлогу та величезні люстри. Для неї цей дім здавався раєм, про який вона мріяла, дивлячись на втомлену матір у їхній тісній квартирі.

Анжела недбало кинула на ліжко кілька брендових суконь.

— Вибирай будь-яку, Яно. Мені вони вже набридли, — кинула вона, припалюючи сигарету прямо в кімнаті.

Раптом почувся звук машини, що під’їхала, і важкі кроки в коридорі. Це повернулися батьки Анжели. Вони були неймовірно багатими, але їхні обличчя виражали лише втому та байдужість.

— Ми вдома, — холодно кинув батько, навіть не зазирнувши в кімнату доньки.

— Роби що хочеш, тільки не заважай нам відпочивати, — додала мати, проходячи повз.

Вони навіть не помітили диму, не спитали про справи в школі. Їм було все одно, що їхня донька вже давно палить і веде доросле життя. Анжела лише криво усміхнулася Яні. Саме через цю відсутність любові вона виросла такою невихованою та агресивною — вона звикла, що гроші замінюють увагу, а страх інших — повагу.

— Бачиш? — Анжела випустила хмару диму в стелю. — Мені можна все. І ніяка «принцеса з Дубая» не вказуватиме мені, що робити.

Яна захоплено кивнула. Їй подобалося бути частиною цього «забороненого» світу. — То що, йдемо в клуб? Треба розвіятися після того, як ця Емілія нас принизила, — сказала Яна, приміряючи блискучу сукню.

— Так, — очі Анжели хижо блиснули. — Йдемо танцювати. Треба підняти настрій, бо завтра ми почнемо діяти. Я вже придумала, як посварити Сонечку з її новими «охоронцями».

Через годину дівчата вже виходили з особняка, прямуючи до нічного клубу, де музика мала заглушити образу, яку їм завдали в школі. Вони не знали, що поки вони шукають забуття в танцях, Соня вперше за довгий час засинає з посмішкою на обличчі.

Світло в клубі пульсувало яскравими неоновими спалахами, заливаючи танцпол то криваво-червоним, то холодно-синім кольорами. В цьому ефектному світлі Анжела та Яна виглядали як справжні зірки, але всередині кожної з них вирували зовсім не святкові думки.

Музика била по вухах, а ритм змушував рухатися автоматично. Перекрикуючи баси, Яна наблизилася до вуха подруги:

— Анжело! А що там у тебе з Сергієм? Ти ж казала, що він буде твоїм на балу!

Анжела різко зупинилася, і світло вихопило її гордий, майже хижий профіль. Вона випрямилася, поправила волосся і з самовпевненою жорстокістю відповіла:

— Я доб’юся його серця, чого б мені це не коштувало. Він просто ще не зрозумів, хто тут справжня королева. Жодна Соня чи принцеса йому не завадять. А ти? Хтось подобається?

Яна на мить завагалася, знизавши плечима:

— Поки нікого... Всі якісь нудні.

Раптом вони помітили двох хлопців, що стояли біля стійки. Це були типові «гопники»: у спортивних костюмах, з важкими поглядами та зухвалою поведінкою. Вони не зводили очей з дівчат, обговорюючи їх між собою.

Анжела зморщила ніс від огиди.

— Фу, глянь на них, — процідила вона. — Брудні гопники. Навіть не дивлюся в їхній бік. Це нижче мого рівня.

Яна, навпаки, затримала на них погляд довше, ніж варто було. В її очах промайнув інтерес до цієї грубої сили.

— Ну, вони теж люди... — тихо заперечила вона. — Виглядають небезпечно, але в цьому щось є.

— Мені байдуже. Я йду звідси, настрій зіпсовано, — відрізала Анжела і попрямувала до виходу, навіть не озирнувшись.

Яна пішла за нею, але перед тим, як вийти в темряву вулиці, вона обернулася. Її погляд був спокусливим і багатообіцяючим — вона спеціально затримала його на хлопцях, даючи їм зрозуміти, що вони їй сподобалися.