Розділ 4. Народження дружби
Після уроків дівчата вийшли на шкільне подвір’я. Свіже повітря здавалося Соні солодким, як ніколи. Мортіша, яка зазвичай була скупою на емоції, зараз ледь стримувала задоволену усмішку.
— Ну, Еміліє, Ваша Величносте, ви даєте... — протягнула Мортіша, поправляючи чорне пасмо волосся. — Оце твій євнух поставив ту блондинку на місце! Я ледь не аплодувала.
Стелла, яка в цей момент підправляла рожевий блиск на губах, здивовано кліпнула своїми довгими віями.
— Хто такий євнух? Це якась нова порода собак? — щиро запитала вона.
Соня, відчуваючи, що нарешті може проявити свої знання, м’яко пояснила:
— Стелло, це той, хто колись стежив за порядком у гаремі на Сході.
Емілія весело розсміялася, і цей сміх був таким щирим, що навіть перехожі почали озиратися.
— Це мій особистий охоронець із Дубая! — пояснила вона. — Він буде зі мною всюди, навіть до школи проводитиме. Я бачу, що в Анжели корона занадто сильно тисне на мозок. Вона звикла принижувати інших, тому я просто показала, де її справжнє місце.
— Ти неймовірно крута, — з захопленням мовила Мортіша. — Я б дуже хотіла з тобою дружити.
Емілія зупинилася, зігріваючи руки подихом, і лагідно подивилася на дівчат.
— Ви — хороші дівчата. Я відчуваю це. Давайте дружити! Я не хочу бути «принцесою на троні», я хочу мати справжніх подруг.
— Я тільки «за»! — вигукнула Стелла, підстрибнувши. — І я не проти... — впевнено додала Соня, вперше відчуваючи себе частиною чогось великого.
Прямо там, посеред засніженого подвір’я, народилася їхня дружба. Вони почали обговорювати майбутній бал.
— Ми маємо підготувати таке виступ, щоб уся школа знепритомніла від захвату! — запропонувала Стелла. — Ми доведемо, що справжні королеви — це ми.
А тим часом неподалік, за колоною, стояла Анжела. Її обличчя перекосилося від люті, а пальці вп’ялися в дорогу сумку.
— Дивись на них... «Її Величність» і її посіпаки, — прошипіла вона Яні.
Яна, дивлячись на охоронця Емілії, який стояв неподалік біля машини, з тривогою прошепотіла:
— Анжело, може, ну їх? Там справжня принцеса, у неї такі зв’язки... Краще не зв’язуватися.
— Замовкни! — відрізала Анжела. — Мені байдуже, хто її батько. У цій школі принцеса я. І я зроблю все, щоб їхня «дружба» розвалилася ще до балу. Я знайду їхні слабкі місця.
Поки дівчата емоційно обговорювали плани на бал, трохи далі, біля старого клена, стояли двоє хлопців. Сергій, як завжди спокійний і стриманий, розмовляв зі своїм найкращим другом Даніелем.
Даніель був типовим «ботаном», але дуже стильним: дорогі окуляри в тонкій оправі, акуратно зачесане волосся і розумний погляд. Його родина була дуже заможною, але він більше цікавився технологіями та книгами, ніж вечірками. Зараз він, не кліпаючи, дивився в бік дівчат, а точніше — на Емілію.
— Сергію, ти тільки поглянь на цю новеньку, — прошепотів Даніель, поправляючи окуляри. — Вона не просто принцеса за титулом, у неї в погляді така сила... Я, здається, закохався.
Сергій ледь помітно посміхнувся, спостерігаючи за другом.
— Тоді дій, Даніелю. Такі дівчата, як Емілія, не люблять тих, хто просто стоїть осторонь.
Даніель кивнув, але потім перевів погляд на Соню, яка в цей момент щось жваво пояснювала Стеллі, смішно поправляючи свої великі окуляри.
— А та дівчина, Соня... чому ти за неї заступився вчора? — запитав Даніель. — Вона ж зовсім непомітна, справжня «сіра мишка».
Сергій подивився на Соню. Сонце відбивалося в її окулярах, і в цей момент вона здавалася йому справжньою.
— У неї дуже добра душа, Даніелю. Це рідкість у нашій школі, де всі носять маски, як Анжела, — тихо відповів Сергій.
— Я б хотів підійти до неї, але не знаю як. Боюся, вона засоромиться або злякається. Вона звикла, що від популярних хлопців можна чекати тільки підступу.
Даніель поплескав друга по плечу.
— Просто підійди і поспілкуйся. Дізнайся, що вона любить, про що мріє. Можливо, виявиться, що у вас більше спільного, ніж ти думаєш.
Сергій замислився. Він бачив, як Соня розквітає поруч із новими подругами, і йому дуже хотілося стати частиною цього нового, щирого світу, який вони створювали.