Розділ 3. Битва титанів та королівський візит

Розділ 3. Битва титанів та королівський візит

Наступного ранку Соня йшла до школи наодинці. Яна, щоб зайвий раз не дратуватися, пішла набагато раніше — вона тепер не могла навіть дихати одним повітрям із кузиною. Але Соня не засмучувалася. На душі було світло від того, що вона змогла допомогти тітці; їй було щиро шкода Поліну, яка вибивалася з сил заради невдячної доньки.

Соня йшла і думала про те, як сьогодні зустрінеться зі Стеллою та новою знайомою зі Сходу

— Емілією. Цей день обіцяв бути справді цікавим.

Раптом ззаду почувся дзвінкий голос:

— Дорога, привіт! — Стелла наздогнала її, сяючи своєю фірмовою «ляльковою» усмішкою і махаючи руками.

Соня не очікувала, що Стелла привітає її так тепло, ніби вони дружать уже багато років.

— Привіт, Стелло! — відповіла Соня, і її голос прозвучав набагато впевненіше, ніж учора.

— Як твої справи? — весело запитала Стелла, підлаштовуючись під крок Соні.

— Добре, а твої? — Класно! Слухай, сьогодні до школи повертається моя подруга, її звати Мортіша. Я обов’язково вас познайомлю. Вона була зовсім розбита після того виступу...

Соня здивовано зупинилася:

— Якого виступу?

Обличчя Стелли на мить стало сумним і серйозним.

— Давай розповім дорогою... — вона зітхнула. — Тиждень тому Мортіша виступала на шкільному концерті. Вона чудово співає, але Анжела... ця відьма підлаштувала все так, щоб Мортіша зганьбилася на очах у всієї школи. Це було жахливо. Мортіша так сильно переживала, що навіть змінила імідж: перефарбувала волосся у чорний колір, почала носити все темне, як гот, аби тільки її менше помічали. Вона наче намагається сховатися від усього світу.

Соні стало дуже шкода Мортішу. Вона як ніхто інший розуміла, що таке ховатися за «невидимістю».

— Я б дуже хотіла з нею познайомитися, — щиро сказала Соня. — Знаєш, Стелло, мене вчора теж захистила одна дівчина... Вона з Дубая і відсьогодні навчатиметься в нашій школі. Її звати Емілія.

Стелла аж підстрибнула від радості, і її рожеві аксесуари весело задзвеніли:

— Оце так! Справжня принцеса з Дубая? Вже не можу дочекатися, щоб побачити, хто це за особа. Схоже, наша компанія стає дедалі крутішою!

Попереду вже виднілася будівля школи, біля якої стояла розкішна чорна машина, а поруч із нею — Емілія, яка впевнено чекала на Соню.

У класі панував хаос. Анжела з Яною, ігноруючи підручники, репетирували танець для чергового флешмобу в соцмережах. Коли двері відчинилися і зайшли Стелла з Сонею, Анжела зупинилася і з презирливою усмішкою вигукнула:

— О, погляньте, хто завітав! Барбі та її ручна страшилка!

Соня звично втягнула голову в плечі, намагаючись не слухати, але Стелла не збиралася мовчати.

— А тобі не набридло знущатися, ти, розфарбована дурепа? — відрізала Стелла, виступивши вперед.

Анжела від обурення аж задихнулася.

— Що ти сказала, рожева недоучка? — вона кинулася до Стелли, і за мить дівчата вже вчепилися одна одній у волосся.

Соня смикала Стеллу за плече, благаючи зупинитися: «Стелло, прошу, ходімо!», але та не чула. Яна ж стояла поруч і реготала, наче дивилася безкоштовне шоу. Бійку перервав лише різкий окрик Марини Володимирівни, яка зайшла до кабінету.

— Досить! Припиніть негайно! Що тут коїться?

Анжела миттєво зробила невинні очі:

— Це вона, Марино Володимирівно! Вона напала на мене! — Це вона почала знущатися, розберіться з нею! — кричала у відповідь розпатлана Стелла.

Вчителька, бачачи, що з’ясовувати правду марно, лише втомлено зітхнула:

— Останній раз я це бачу. Наступного разу — обоє підете до директора!

Стелла сіла біля Соні, важко дихаючи.

— Я обіцяю, я їй помщуся, — прошепотіла вона. — Ми безсилі проти неї... — сумно поправила окуляри Соня.

Раптом двері знову відчинилися, і до класу зайшла дівчина в усьому чорному. Похмурий макіяж, холодний погляд — це була Мортіша.

— О-о, Марто... це ти? Стала готом після того ганьби? — вигукнула Анжела.

Мортіша навіть не здригнулася. Вона дивилася на Анжелу з такою крижаною ненавистю, що в класі стало холодно. Вона мовчки пройшла до Стелли.

— Привіт, Мортішо, рада, що ти вийшла, — Стелла обійняла подругу. — Знайомся, це Соня, вона новенька.

Мортіша спочатку глянула на Соню з підозрою, але почувши від Стелли, що Соня теж страждає від Анжели, її погляд пом’якшав.

— Ну, привіт, — тихо сказала вона. — Значить, ми в одному човні.

Але справжній шок чекав на клас за кілька хвилин. До кабінету увійшла неймовірної краси дівчина в розкішній сукні, а за нею — високий, міцний чоловік у чорному костюмі. Охоронець.

— Знайомтеся, — оголосила Марина Володимирівна, яка навіть сама випрямилася від поваги. — Це наша нова учениця з Дубая. Емілія, донька еміра, справжня принцеса.

Весь клас, наче за командою, схилився перед гостею. Тільки Анжела стояла, зціпивши зуби. Емілія, помітивши це, повільно підійшла до неї.

— Ти не вклонилася мені, — спокійно сказала принцеса. — А чого це я маю? — пирхнула Анжела.

Охоронець суворо склав руки на грудях і зробив крок вперед: — Вклонися принцесі. Емір буде не радий дізнатися про неповагу до його доньки. Повір, ти не хочеш мати з ним проблем.

Забувши про гордість і згораючи від приниження, Анжела змушена була низько вклонитися. Емілія, навіть не глянувши на неї більше, підійшла до останньої парти.

— Привіт, Соню! Рада тебе бачити, — вона щиро посміхнулася.

— Вау... — тільки й змогла вимовити Соня.

Мортіша та Стелла перезирнулися: «Ти крута! Можемо дружити?» — запитали вони в Емілії.

— Я не проти, давайте триматися разом, — відповіла принцеса, сідаючи поруч.

Анжела в цей час зім’яла в руці аркуш паперу, її очі горіли люттю:

— Я обіцяю, я знищу тебе, принцесо... і твоїх нових подружок теж.