Розділ 2. Барбі та Східна принцеса

Розділ 2. Барбі та Східна принцеса

Після уроків у шкільному туалеті на верхньому поверсі панувала тиша, порушувана лише ледь чутним клацанням запальнички. Анжела та Яна, замкнувшись у далекій кабінці, насолоджувалися своєю забороненою звичкою. Дим сизими кільцями вився над їхніми головами, створюючи ілюзію повної приватності. Ніхто в школі — ані вчителі, ані батьки — навіть не здогадувалися про цей їхній «гріх».

— Слухай, Анжело, — пошепки спитала Яна, випускаючи дим, — а що там з Сергієм? Він сьогодні вранці був таким... ну, холодним. Ти впевнена, що він погодиться співати?

Анжела з кривою усмішкою струсила попіл:

— Він просто корчить із себе занадто правильного, — вона мружилася від диму. — Обіцяю тобі, він нікуди не дінеться. Я завоюю його, і він стоятиме зі мною на одній сцені, як миленький.

Раптом у двері туалету хтось постукав. Дівчата злякано перезирнулися й почали гарячково гасити сигарети. Коли вони вийшли до дзеркал, повз них, опустивши очі, прослизнула Соня. Вона просто хотіла вмитися перед наступним уроком.

Анжела кивнула Яні. Погляд «королеви» став хижим. Поки Соня була в кабінці, Анжела тихо підійшла до дверей і з силою провернула старий засув зовні.

— Посидь тут, подумай над своєю поведінкою, замазуро! — крикнула Анжела крізь сміх.

— Випустіть! Будь ласка! Я запізнюся на урок! — почувся відчайдушний голос Соні та гуркіт у двері.

Але Яна та Анжела, весело перешіптуючись, підправили макіяж і пішли геть.

За кілька хвилин до вбиральні увійшла Стелла. Вона була у своєму «рожевому світі», наспівуючи якусь модну мелодію. Стелла дістала свій улюблений сяючий блиск і тільки-но піднесла його до губ, як почула приглушений плач і крик:

— Допоможіть! Хто-небудь!

Стелла здригнулася, і блиск трохи виліз за контур губ.

— Ой! Ну от, усю красу зіпсували! — вигукнула вона, але почувши схлипи, миттєво стала серйозною. — Гей! Хто там?

Побачивши заблоковані двері, Стелла не роздумуючи кинулася на допомогу. Кілька секунд боротьби із заіржавілим засувом — і двері відчинилися. На порозі стояла Соня, її обличчя було мокрим від сліз, а окуляри запітніли.

Стелла відчула, як її серце стислося від жалю. Вона зрозуміла все без слів.

— Тебе закрили ці відьми, так? — запитала вона, обережно торкнувшись плеча Соні.

— Т-так... — прошепотіла Соня, витираючи сльози. — Але я не розумію, чому... я ж нічого їм не зробила.

Стелла рішуче взяла Соню за руку. Її долоня була теплою і м'якою.

— Не хвилюйся. Ми зараз же підемо і все розповімо вчительці. Я не дам тебе в образу, чуєш? Ми разом.

Соня підняла очі на Стеллу. Перед нею стояла дівчина, яку вона вважала легковажною «Барбі», але зараз вона бачила лише щирість і неймовірно добре серце.

Соня, все ще тремтячи, підійшла до столу Марини Володимирівни. Голос її зривався, але вона розповіла все: і про дим, і про зачинені двері.

Учителька повільно відірвалася від планшета. Її руді брови злетіли вгору.

— Анжело, це правда? — ліниво запитала Марина Володимирівна, переводячи погляд на «королеву» класу.

Анжела не очікувала такої зухвалості від «сірої миші». Її очі на мить розширилися, але вона швидко взяла себе в руки й театрально засміялася:

— Марино Володимирівно, ви серйозно вірите цій фантазерці? Ми з Яною просто підправили макіяж і пішли. Навіщо нам її зачиняти? Вона все вигадує, щоб привернути до себе увагу!

Учителька подивилася на Соню з явним презирством. У її погляді читалося: «Ти лише забираєш мій час своїми скаргами».

— Знаєш, Протокова, — холодно почала вона, — наклеп на однокласників — це теж погано...

Але тут вперед виступила Стелла. Вона поправила свої золоті пасма і вперлася руками в стіл учителі.

— А наклеп на чесних людей ще гірше, — дзвінко відрізала Стелла. — Я зайшла в туалет одразу після них. Вони виходили останніми, і двері були заблоковані. Я особисто відкривала Соню. Тож або у кабінок з’явився інтелект і вони самі зачинилися, або Анжела знову забула, що таке совість.

Марина Володимирівна зітхнула. Сперечатися зі Стеллою, яка мала не менш впливових батьків, ніж Анжела, їй не хотілося. Це було занадто енерговитратно.

— Добре, досить, — вона незадоволено махнула рукою в бік Анжели та Яни. — Якщо я ще хоч раз почую про подібні «жарти», ви підете пояснювати свою поведінку директору. А тепер — за підручники.

Анжела сіла на місце, киплячи від люті. Вона повернулася до Соні й непомітно провела пальцем по шиї — жест, що означав «тобі кінець». Соня злякано відвела погляд, але Стелла, помітивши це, одразу показала Анжелі кулак, даючи зрозуміти: «Тільки спробуй — і матимеш справу зі мною».

Яна лише кривила морду, шепочучи Анжелі на вухо:

— Не вірю... Навіть ця Барбі на боці страшилки. Світ з’їхав з глузду.

Коли останній дзвінок нарешті пролунав, Соня виходила зі школи зі змішаними почуттями. Її серце все ще калатало від того, що Стелла запропонувала їй дружбу. Але найбільше в думках відгукувався образ Сергія. Його спокійний голос, те, як він не злякався піти проти Анжели заради «страшилки»... Соня знала, що ніколи цього не забуде.

Проте реальність швидко повернула її на землю. Біля шкільного ґанку на неї вже чекали Анжела та Яна.

— Ну що, замазуро? Думала, якщо твоя лялькова подружка за тебе заступилася, то ти тепер недоторканна? — Анжела так само впевнено тримала сигарету, хоча й ховала її від вчителів. — Ти — убога стукачка.

Раптом Анжела вихопила рюкзак Соні й зі всієї сили жбурнула його в брудний мокрий сніг. Соня зойкнула, дивлячись, як її речі розлітаються довкола. Але не встигла вона нахилитися, як чиясь рука підняла сумку.

Це була дівчина з неймовірною східною зовнішністю. Її каштанове волосся виблискувало на зимовому сонці, а карі очі дивилися на світ із королівською впевненістю. Це була Емілія. Вона була одягнена в дороге, елегантне пальто, яке підкреслювало її статус.