Відповідь від Теджа або Пробудження.

  "Коли у тебе є багато можливостей, то кувалду можна  використовувати не за призначенням."

 Кава та цукор - найпродуктивніший та найнормальніший початок чудового дня.

  - Містере Кобб, Ви бажали поваги... Ви отримали те, що заслужили. Поставки товару більше не буде....

 Тумбу й трухлявий диван відкинуло. Камінь та глина сипались прямо з вижчого поверху, але стіна втрималась. Вибуховою хвилею пошкодило лишень вазу з гнилими квітами, Освальд саме підіймався, як його дуже міцненько хитнуло. Перший вибух був трохи тихший.

 Але Освальд все ж таки втримався на ногах. Роздався голосний визк та стогін, й не один. Сипле  волання  :

  - Господарю, здається вона тут!!

 Паніки у нього не було, але страх.

А якщо хтось дізнається, що він був тут, коли вона помирала ?

 З віком контроль та одержимість Оза не більшали, але жадоба влади та тривожність за власну шкуру - то так. Усяке буває.

 Якесь задимлена пляшка з водою розірвалася біля його шиї, обличчя кримінального авторитета - початківця викривилось у гніві.

 Хтось з напарників стовбичив на місці, а хтось навпаки репетував, що є сил. Оз стриманий, й трохи незграбно, вгатив кулаком комусь. Зойк одразу стих.

  - Заткнулися! Я ж казав, що так і буде!! Все спрацює. . - гаркнув й послизнувся.

 Купа бруду й патронів, а головне смердючого пластину завдяки вибратися з його ж власного святого "лігва".

 Машина Софії зупинилася, бо наїхала на якусь перешкоду. Вона як відчувала, що в неї забракне часу. Згадалася поїздка з матір'ю, вони ніколи не виїзжали на сімейні прогулянки разом. Батько  завжди був відсутній, бо в нього ж були справи.

 Але з мамоювони могли навіть поїхати в парк, навіть у неділю.

 Почувся гомін :

  - Може то просто шину спустило.

  - Ти що зовсім тупий.

 Почувся звук, ніби когось гепнуло.

  - Добре, хоч ми копів підкупили. Хоча господарю, може вони зробили теж саме, га?

  - Стулися! Зарядіть зброю, я піду першим!!! - розгрібши трохи каменів, від дивовижного усвідомлення що машину перекинуло, він присвиснув. 

 У багатьох перехопило подих, бо передній бампер та скло усе знищило. З дверей стирачала чиясь рука у рукавичці. Людей не було видно у диму, а лише чиїсь обриси. Схоже на задньому сидінні було тіло.

 Силуєт ковзнув вліво, а саме туди де ще був вільний простір й двері не завалило.

Оз зробив убивчий крок уперед й ледь не натрапив на власну ж міну.

 "Схоже ми усі трошки попали."

 Втримати рівновагу - справа непроста. Швидкість й амбіційність  ніколи не були його сильною стороною.

 Як казала мама, він сміливий й (ввічливий хлопчик, але зовсім не пруткий) тепер отримуєш оце.

 Ядучий дим й копоть потроху розсміялися, притримуючи обпалене плече, він зтиха радісно розхихотівся.  Витираючи руки, які були у бруді та мастилі, витер товсті губи від поту та промовив :             - Як я і очікував... Це мало статися! Хвора падаль гине швидко.                              

План дійсно був прямо-таки ідеальним, й якою б підступною людиною людиною не був Освальд він розумів.              

 Це був лише перший обмін. А що буде далі він не знав?                                                  

 Боротьба за банки : Чи знов грабунки ?  

Та й донька Кармайна Фальконе ніколи б не змогла  вчинити по-справжньому щось ганебне. Так... так, а він зумів.                

 Й зробив.                                                                  

 Оз наштовхнувся на переднє сидіння, яке вилетіло. Обриси коліна та якийсь багаж,, злодій натрапив на чиюсь ногу. Чи був так хтось живий? Хто там ворухнувся?                                                  

 Чи то просто тіні у пітьмі? Може його ж власна незграбна тінь, ні?                          

 Обриси фігури ледь промальовані виднілися попереду. Чулося дихання та скрегіт двигуна.                       План, найпростіший, який тільки може бути. Єдиний великий хід у лігво, який тільки був...          

 По  бокам все було заміновано, ну майже все. Проїхати кілька метрів й усе готово. Залишалося розрахувати скільки у автівці буде людей, й яка сила вибуху... але то деталі.                                  

 Що дуже напружувало Оза, так це те, що крові не було.

 Переламані, криві сидіння та  частина  переднього скла - так.                                                                      Але крові не було.                                      

 Від запаху топлива усе всередині скрутило. Все ще хитаючись, Кобб усе намагався віддихатись.     

   - Софія, я поблизу. Чуєш?                                

 Відчуття реальності похитнулося, коли камінь "з небес" ледь не довбанув по голові.                                   Уся проблема була у тому, що Софія була надто принципова та ніколи не міняла розпорядку дня. Уся в батька.              

 Вона завжди брала одну й ту саму машину, на найважливіші зустрічі, на перестрілки лише її. Тільки чорний великий джип. У цьому була уся Софія, маленька копія та сама послідовність владного Кармайна. У її житті ніколи не було складності, чи бідності. Вона ніколи не жила у злиднях чи холоді.         Гуркіт розбитого тунеля поволі стихав. Підземні комунікації ще працювали, але електрики не було.        Схоже, на це прийдеться витратити декілька годин.                                        

  - Можеш не бігти... Скажеш щось?              

 Йому не відповіли, але здавалося хтось посміхався. Чи це було лише дивне відчуття у пітьмі?                 Велетенське тіло Оза зупинилося, він відкинув ще одне колесо й зробив невеличкий прохід. Нарешті. Оз схилився над пошарпаними сидіннями.        

 Нігті покриті чорним лаком й очі, очі, які сяяли злістю.