План, який спрацював.

 "Будь-яка психічна одержимість веде до просвітлення, але не завжди"

 Замість пішаків, маленьких звичних фігур постав когось іншого..більш сильнішого, але й найменш помітного. Королева завжди конкурує з королем... але й справа у тому, що королева й завжди йде перша. ЇЇ викидають занадто швидко.  Проте, якщо на одній дошці лише один король та одна королева, що саме робити ?                                                            

 Так, лише перечекати. А коли мине деякий час почати свої кроки. Прості, непомітні, й (не) тривалі.                Якщо почав гру та пішов в атаку, то не спиняйся.                                                        

 Сонячний, приємний ранок не задався. Оз Кобб (тепер вже майже головний лиходій міста) був роздратований. На диво злим він став не через відсутність води та сніданку...                                      

 О ні, жага шкідливої лютості з'явилася тоді, коли він побачив двері.                    

Двері до занедбаної, захаращеної кімнати його батька (його покидька батька) були трошки прочинені.

 Матері ніде не було видно. Схоже вона ще не виходила з кімнати. Як зазвичай.            Уся ця ситуація відбулася за день до викрадення Френсіс. Коли Оз гнівався, то іноді були наслідки.                                     Одного разу  "проблему" та незручний момент наслідків побачив батько, точніше випадково натрапив на це. Цим Виявився Стен, маленький, кривобокий й досить кусючий... Не те, щоб Оз не любив черепах, але він любив свої пальці. Відірвані частини він викинув, Оз забув, а його батько більше не став терпіти й вирішив позбутися усього. Під усім цим, малося на увазі, що батько Оза просто-напросто покинув істеричку, заздрісну жінку та власного й трохи "чудного" особливого сина.

 Пізніше переїхали, почали будувати нове життя у іншій старій-частині Готема. Погане самопочуття Оза дедалі частішало, як і мінливий психоз його матері. Довгий час цього ранку Оз продовжував трощити й довбати дерев'яну фоторамку. Скло, пофарбоване дерево та чатини рамки розліталися навкруги всієї кімнати.                

 Зараз продажи відновилися, й натовп Готема вгамувався. Дорослим діткам вже дали, те, що вони хотіли.                        

Але Оз ще не одержав зброю, а зброї багато не буває... Звичайно, якщо ти не Мароні.                                 Кривими руками Оз згрібав залишки грошей, але цього було недостатньо. Він мав розширити свій план. Свій практичний, власний план, який придумав він...                                          

 А не його мати...                                          

 Софія воліла переїхати, й вона це зробила. Вони порозмовляли, але патякати Софія не любила. А він тільки й міг дріботіти й торохтіти, вмовляти.  Заговорювати їй зуби, вона сказала що не одразу приб'є його матір. Слово вона дотримала. Софія була терплячою.        

 Оз схилився над пляшкою. Він прискіпливо знов прокручував їхню розмову. Цього разу вона відповідала йому ліниво й зневажливо, але й відраза у її словах теж була присутня.            

 Він ледь-ледь подивився у дзеркало. Іноді у дитинстві він тишком-нишком, пробирався у підвал, щоб порозглядати себе. Може б з часом огида й пройшла. Але насправді проблемним була не зовнішня неприйнятна огидність та прищявість. Ні...але..                                                

  - Господарю, здається вона тут!!                        

 Оз дрогнув та злісно сплюнув.                  

 У цю ж мить Софії пригадалася остання розмова з її матір'ю  :                                  

  У цьому світі у нас, у жінок, так мало вибору, так мало справжньої свободи. Пам'ятай про це, дорогенька.