Не хотілося, але захотілося.

 Що легше відправити людину до почорнілого, вічного пекла? Або ж... Стати цим безсмертним пеклом для когось ?

 Відповідь не так просто знайти. Ось здається ти відшукав те, що тобі треба, те що все відновить й поверне твоє життя... Але мить й твоє гарне, ідеальне життя зламане. Все летить шкереберть й от усі у місті звуть тебе довбаним Катом, Вбивцею.

 Підступ усюди. Що може бути гірше за місто просякнуте гріхом й проклятою кров'ю ? Залишається одне, й це одне - виживання.

 Потреба у повітрі й виживанні. Інші гравці віддають здобуті життя та бали, а у якийсь момент бачиш... Гра у самій грі занадто проста.

 За можливості потрібно було змусити Оза припинити розпочату війну, й відправити у чорну прірву. Вона була певна, що він десь у місті, зализує рани, радіє... Бо він її переграв.

 Не просто переграв, а втік.  Доволі сумно й незвично.

 Але це не головне.

 Місто належить сильним.

 Місто здобувають величні родини.

У кого "найприбутковіша родина", то й керує.

 Вона відкинула усі папери, осідаючи на підлогу, вийняла запальничку. Єдина річ, яку завжди тягав (усюди) її брат. Брати, сестри й стільки проблем. Вічно. 

 Проміжок часу був невеликим, але...

 Іст-Сайд волав, волав від отрути й часу. Батько б не зрадів, що вона знехтувала вільним часом. Часу було предостатньо, але вона не була підготовлена. Одна з великих справ провалилась.

 А вона, Софія не чекала прямої атаки й такого різкого нападу. Місто перетворилося у ненормальну форму життя, бо установлений хаос розвіявся. Питання тільки у тому...  Скільки  ще отрій буде  у повітрі?*

Бізнес Софії, як і його бізнес це не спинило. Крізь зруйновані відносини та підрив мостів, та усе це зрадництво пробився гнів.

 Гнів покинутої, зрадженої жінки та мстивого, деспотичного чоловіка.

 Доволі довго не зникав той момент, момент, який згуртував їх. Проблема у тому,  що єдине, що його справді хвилювало - гроші.

 Прихисток та сила - це близкість. Ближні люди, не місце, не якийсь порожній будинок. Люди, ті люди, які  захищатимуть.

 Рідна земля - це та куди ви повертаєтесь. Доля направляє Вас навіть якщо всі люди пішли, навіть, якщо усе поринуло у забуття. Якщо ви повернетесь туди, то все що ви побачите, це те, чого там більше нема. Надія? Безнадійність.

 Те сталося, десь 2 роки тому... А може вже пройшло більше років?

 ...Якийсь недолугий, одержимий дивак, наштовхнувся на них. Ділові партнери давно пішли, та й сам Кармайн від'їхав. Доволі скоро й вони теж збиралися йти. У той самий момент Софія все гадала, чи на цей тиждень заплановані "масштабні випробування" для їх родини. Точніше для її братів. 

 Старші ж брати усе подалають, вони впораються, вірно?

 Занепокоєння чи чогось ще, вона не відчувала...Тільки втому через нескінченні зустрічі й контракти. Кав'ярня ще не спорожніла, а у голові все лунав голос Сальваторе, який на підвищених тонах ( та досить зневажливо ) казав :

  - Та його самовпевненість. Так, це хамське відношення та неуважність стосовно вас... Харві Дент підведе вас, або зіграє з Вами, якийсь злий жарт.

 Коли...

Коли його переманить інша сторона.

 На це йому просто та поважно відповідали :

  - Сальваторе, зрадництво має свою ціну. Іноді зрада може коштувати занадто дорого. Поговоримо про бізнес, ти щось казав про склади?

 Софія різко повернулася, щоб пересвідчитися, що ніхто на них дивиться. Водій зметикував, що їй потрібен час, щоб зібратися. Він був доволі зібраний та спокійний. Але вона...

Софія не одразу помітила, що до них хтось йде.

Бо йшли не з її сторони (у кав'ярні на ту годину були лише вони та купка працівників містера Річа Сіоніса, які активно сміялися та відмічали) а зі сторони її водія. Все сталося несподівано.

 Постріл з чорного револьвера прийшовся у плече, а ще один мав бути нижче живота, але неприйнятний матюк та неприйнятно-дужий удар від Оза трохи шокував та "відклонив" нападника.

 Нападник випростався, а Софія наштовхнулася на стіл. Водій поступив доволі розумно, хватка виявилася дійсно міцною. Велике,  просто велитенське, тіло водія повалило, притисло Софію донизу.. Він встиг перехопити зброю над власною головою та штовхнути зловмисника у кадик.

 Вона не одразу зможе повернутися, не маючи можливості встати... Все що бачила жінка його очі звичайні, темні очі, й якусь недосяжну просту теплоту.

 Її власне сердце продовжувало відігравати якийсь новий, шалений ритм. 

 Наче в одну секунду, вона стала роботом, а з робота перетворилася на ляльку, яка вміла щось відчувати. Тривога, переляк, піднесення.

 А він усі ті довгі, нескінчені, дуже болючі хвилини тримов, не відпускаючи. Намагаючись притримати притиснути рану. За плечі притримали злодія, а він все ще не відводив від її обличчя своїх  виразних очей.

 Дні. Дні йшли й на протязі цих важких, задумливих загрозливих днів. Прозвучало...

 Одного разу прозвучало :

 Стався напад. Напад на Вашу родину замовив, Оз. Мадам, Ви чуєте ?

 Напій потрапив на темно-рожеве плаття, квіткових кольорів.

 Сукня, яку вона так довго обирала, зіпсована.

 Родину зіпсовано, змито,  зруйновано. Цілковите спаплюження.