Розділ третій

– Так, хвилиночку… Це не шлях до кабінету Астенії, – різко зупиняюся, помічаючи відмінності у маршруті.

– Так. Сьогодні треба розібратися з нашими костюмами на весілля, – відповів Грендель, ніби говорячи про якісь маловажні дрібниці.

– Міг і попередити, що ми йдемо до кравців.

– А сенс? Все одно нам це потрібно зробити. Як не сьогодні, так завтра. Якщо переживаєш за Астенію, то не варто. Вона й сама з усім упорається. Ти допомогла достатньо.

– Все одно треба було сказати.

– Здається, ти забуваєшся, – він різко смикнувся, притискаючи мене до стіни. Якщо хтось скаже, що це романтично, я відразу ж кину в нього капцем. Що такого привабливого може бути в тому, що хтось притискає твою шию до стіни ліктем і нависає згори? У мене це викликає лише бажання вдарити його під дих або смикнути ногою, сильно зачепивши його «чоловічу гідність». – Ти моя бранка, звичайна лялька на троні, яка не має права голосу. І ти маєш мовчки робити все, що я накажу або…

– Або померти?

– О ні, Беладонно, я не зроблю тобі такого подарунка. Знаєш чому? Це надто просто. Я надовго замкну тебе в кімнаті без жодного промінчика світла. А може й зовсім зав'яжу очі. Або краще ще й ноги переламати, щоб ти точно не втекла? Гаразд, не суть. Так ось: уяви себе за цих обставин. І єдиним, кого ти зможеш побачити, буду виключно я. І так буде щодня незалежно від твого стану та навколишніх обставин. Ти плакатимеш і благатимеш про прощення, але буде вже пізно.

Що за садистські нахили? Хлопче, ти мене лякаєш. Тим більше я просто зараз можу втекти. Було б бажання. Чорт би побрав мій план!

– Заспокоїлася?

Ну, взагалі-то, я дала час тобі заспокоїти твою бурхливу фантазію... Але тобі про це краще не говорити.

– Якщо ти мене зрозуміла, зараз ти мовчки йдеш позаду мене і виконуєш усе, що я тобі скажу.

Ну гаразд, кивну тобі на знак згоди. Мені не важко. Сподіваюся, це допоможе тобі потішити власне его.

– От і відмінно. Тепер ідемо.

За бажання можна і протистояти йому, і втекти, але мене якось лякає його меч на стегні. А у мене з гострого є тільки язик та нігті (і ті короткі). Було б безглуздо починати бій, перебуваючи в дуже вразливому становищі.

Спокійно, Белладонно, спокійно. Тобі треба протриматися до певного моменту. І ти це зробиш.

Я справді продовжила шлях мовчки. А Грендель подеколи сповільнював ходу, щоб я не відставала. Так виходило, що ми йшли практично на одному рівні, хоча він сам казав мені зовсім інше.

Я його зовсім не розумію. Хоча мені й не дуже хочеться вдаватися у його думки. Набагато легше діяти, якщо ти з людиною мало знайомий або зберіг дистанцію.

Так, він небезпечний і грізний, але й моя мета далека від норм моралі та принципів. Він узурпатор, але і я не янгол. Можливо, з нас вийде ідеальна пара. Як-не-як, ми незабаром станемо чоловіком та дружиною.

Коли ми дійшли, він перший зайшов до кімнати, де на нас чекали літні чоловік та жінка. З сусідніх кімнат, приєднаних до цієї, долинали молоді голоси. Припускаю, що це підмайстри.

– Мій королю, – вклонилися вони, побачивши Гренделя.

– Костюм та сукня готові?

– Так, – швидко промовила жінка.

– Тоді ми їх приміряємо. Пані Клейв, допоможіть королеві одягнутися.

– Сюди, мій королю, – вказав на одну з дверей чоловік, а жінка потягла мене в протилежний бік і завела за ширму.

Навіть якось образливо. Головною героїнею події буду я – адже без мене весілля неможливе, а коронація взагалі не відбудеться, а ось повага і всі плюшки дістаються йому.

– Роздягайся, – нахабно наказує мені вже не така мила й добра бабуся-кравчиха. Зараз переді мною похмура і підступна жінка, яка поважає лише тих, хто має силу і владу.

– Я не збираюся роздягатися перед вами.

– Ти зробиш це, якщо не хочеш отримати лозою по гомілках. Як бачу, манерам тебе зовсім не вчили. Звичайна міська простушка, якій пощастило стати лялькою майбутнього короля. Ти що, оглухла?

– Хіба я на вас кричу? Або якось образила вас? Чому ви так звертаєтесь до мене?

– Таких як ти треба ставити на місце, – оскалено промовляє вона і дістає якусь палицю з-під гори якихось тканин.

Вона підіймає  руку і замахується.

Я можу стерпіти багато чого: приниження, знущання, образи. Але тільки поки все не переходить у фізичне насильство. Зрештою, не просто так Ісландаріо відточував мої рефлекси та тренував до повної знемоги.

Ухилитися було легко, а штовхнути її під зад, зносячи ширму, було ще легше. Та й у процесі падіння противниці відібрати її зброю було не складно.

Звідки в неї тут узявся лом? Вона ж казала про лозину. Ну що ж… За що боровся, те й напоровся. Тепер вона лежить на спині, під нею ширма, а біля горла загострена частина її колишньої зброї, якою вона збиралася покарати мене за непокору. А цією залізякою і зламати щось можна, якщо вдарити досить сильно або просто не розрахувати сили.

На гуркіт вибігли всі: і чоловік винуватці цього переполоху, і їхні підмайстри, і Грендель. Тільки зараз не до цього всього.

– Тільки ворухнися, і я проткну твою горлянку. І більше ти ніколи не зможеш покарати таку «простушку», як я.

– Що ти робиш?! – обурився її чоловік і метнувся у мою сторону тільки Грендель швидко повалив його на підлогу і приставив до нього вістря меча.

– То так ви звертаєтеся до королеви? – запитав той, хто всього пару хвилин тому сказав мені поводитися смиренно і не рипатися. – Не думав, що ви настільки дурні. Ні, співпраця з повстанцями, що погано приховується, вже багато про що говорила, але щоб настільки…

– Про що ви?

– Ти думав, що я не знаю? На жаль, але немає нічого в межах цього палацу, про що я не знав би. Ваша перша помилка – недооцінка супротивника, а друга – нехтування моєю дружиною. Думаю, цього достатньо, щоб вас покарати.

Він одним рухом застромив меч у горло зрадника. Від цього виду мене струснуло і я заплющила очі від побаченого. Жінка хотіла скористатися можливістю, але це не означало, що я втратила пильність.