2.2

На цьому начебто всі приготування було закінчено. Тепер мені не страшні жодні зустрічі та події, але… Але нікого не було! Навіть примари не прийшли. Досить незвично, несподівано та дивно.

– Чим же вони так зацікавлені? – спитала в порожнечі, а потім підійшла до вікна. Вчора був дощ, холод пробирав до кісток, а сьогодні вже яскраво світило сонце. Здається, надворі тепло. Було б добре мати можливість розкрити ці чортові задвірки. Це ж п'ятий поверх. Як би я звідси втекла?

Ну або Грендель все ж таки знає про мене більше, ніж я припускала. Але як би він упізнав? Для всіх Беладонна – місцева ненормальна. Відсторонена, замкнута, тиха, але привітна; дивна, але розумна... Така я для всіх легальних джерел і на думку публічних інформаційних агентств.

Тепер мені стало цікаво: що саме йому про мене відомо? І найголовніше – як багато? Яка імовірність того, що серед моїх людей завелися щури? Якщо це справді так, то мені шкода. Не люблю зачистки.

– Ти вже прокинулася? – пролунав голос за спиною. Голос живої людини. Це був Грендель, але чому я не почула як він зайшов?

– Так.

– Чудово. Тоді йди за мною.

– А як же кайданки? Хіба я не дуже небезпечний злочинець?

– Сподіватимуся на твою розсудливість.

– Ти мене переоцінюєш, – кажу, підходячи до некоронованого короля.

– Думаєш, що я настільки слабкий, що не зможу тебе зупинити у разі чого?

Відповідати не стала. Відповідь йому не варто знати. Принаймні не зараз. Ще рано починати розкривати свої карти.

– Не бійся, виходь уже з цієї кімнати, – Грендаль простягнув мені руку і за інерцією я доторкнулася до неї, чим припуститися помилки.

На мені зараз немає рукавичок. Чому я про це забула?

Один короткочасний дотик – і я одразу ж бачу за його спиною привид. Привид темноволосої змученої жінки. Але марення тривало лише частки секунд, доки я не відсмикнула руку.

– Не торкайся мене!

– Вибачай, люба, але це неможливо. Нам належить ще зачати дитину, а без тілесного контакту це неможливо. Тобі доведеться звикнути до моїх дотиків.

– Але в мене завжди є інший вихід.

– Ти не посмієш померти. Якщо ти прийняла мою пропозицію, без дозволу ти не можеш мене покинути.

– То ти вже вмієш керувати життям та смертю? Не знала, що ти теж володієш магією.

– Сперечайся більше, якщо хочеш назавжди залишитися в тій кімнаті наодинці з собою і лише інколи бачити мене для виконання свого обов'язку.

Саме ця репліка й змусила мене замовкнути. Ненавиджу самотність.

– Стримала свій запал? Молодець. А тепер дай мені свою руку.

– Це обов'язково?

– Ти віддаси перевагу вічному ув'язненню на самоті? Я чув, що інколи це допомагає закохати людину в себе, якщо вона бачитиме лише свого ув'язнювача.

Повільно і неохоче я взялася за його лікоть, прикриваючи очі. Більше, ніж ув'язнення на самоті, я ненавиджу привидів. Примар, прив'язаних до інших людей.

За бажання я можу навіть закликати будь-кого з них в обмін на свою енергію, але ніколи цього не роблю з однієї простої причини: неспокійні душі практично завжди змучені та жахливі. Мало хто з них такий самий як мої родичі. І те, спочатку їх було набагато більше і мені довелося неабияк попітніти, щоб позбавити їх від жалю та звільнити себе від подальших зустрічей з ними.

– Відкрий очі. Я ж не чудовисько якесь.

Він може і не чудовисько, хоча це твердження і дуже спірне, але біловолоса жінка із синюватою шкірою та діадемою на голові виглядає дуже ефектно. Вона ще й у весільній сукні. Я сподіваюся, що це не колишня наречена цього паршивця…

– А куди ми йдемо? - спробувала відволіктися, запитавши в супутника.

Примарна наречена ще не зрозуміла, що я її бачу і чую, тому лише відчужено спостерігала за Гренделем. Це не була злість чи щось таке. Але що саме в неї були за почуття – було важко зрозуміти.

Потроху страх відступав і мене долав інтерес. Але все ж таки подавати вигляд, що я її бачу, не збиралася.

– Астенія організовує наше весілля і їй потрібна твоя допомога.

– І вона не проти?

– А повинна?

– Чисто теоретично вона повинна бажати мені смерті, адже я маю вийти заміж за її коханого.

– Вона розумна жінка та моя фаворитка. І вона знає ціну необдуманих вчинків.

Так ... А може бути так, що він змусив її стати його фавориткою? Якщо так, то має бути щось, чим він її шантажує. Якщо знайду це «щось», можна буде переманити її на свій бік.

– Після весілля ти зможеш проводити заходи. Але за умови, що Астенія буде з тобою.

– Тобто, вона буде моїм наглядачем?

– Вважай її своєю компаньйонкою.

– Компаньйонкою, що слідуватиме за мною по п'ятах і доповідатиме про кожну мою дію.

– Тобі щось не подобається?

– А що мені може не подобатися? Все просто чудово.

– Спробуй говорити з меншим сарказмом, бо ти не дуже переконлива.

– А я й не намагалася тебе переконати. Все одно, мої почуття тебе не хвилюють.

– Але мене хвилюють твої можливі замахи на мене.

– Та ти що?! Маленька слабка я на такого могутнього та сильного узурпатора?

Від слова «узурпатор» він скривився, ніби з'їв десять лимонів. Потрібно буде частіше його так називати.

– Не роби з себе невинність. Ти ж сама назвала себе Королевою-Вороною.

– Взагалі ти перший назвав мене Вороною.

– Тобі не можна довіряти. Адже ти не така проста, як здається.

– З чого ти це взяв?