Розділ другий

На мій превеликий подив, після цієї розмови мене спокійно відвели до кімнати. Не штовхали, грубо за плечі не тримали. Навіть кайдани зняли. Й привели не до в'язниці, а до кімнати! Затишної, світлої та красивої. Але жодне вікно не відчинялося. Як і двері назовні(якщо я правильно зрозуміла, куди вони ведуть). Натомість їжа була. Ліжко та їжа – мої найкращі друзі. На решту поки що мені наразі байдуже.

Розправившись з салатом і картопляним соусом, пішла сполоснутися у ванну, що знаходилася за єдиними дверима, що прочинялися. Мені, загалом, й води було достатньо, але там виявилися ще й різні шампуні, бальзами, гелі, крема. Гріх було цим усім не скористатися. А на одній із полиць шафи знайшлися не лише рушники, а й нічні сорочки. Особливо не роздумуючи, взяла першу. Білу, але дуже приємну на дотик.

Мене зовсім не збентежила її довжина, тому я спокійно повернулася до спальні та залізла під теплу ковдру. Хоч уже й друга половина весни, але мені ще холодно. Я навіть узимку можу спати із зимовою ковдрою. Хоча взимку я спокійно можу рубати дрова на вулиці в мороз в одному светрі та легеньких штанях.

Ні, мій вітчим в основному сам їх рубав, постійно щось лагодив у будинку і був основним джерелом сімейного бюджету, але мені було соромно нічого не робити. А ще мене Ісландаріо діставав, вважаючи це непоганою вправою на розвиток моїх «слабких та в'ялих м'язів». Так, не він же працює. Примари ні до чого матеріального зі світу живих торкнутися не можуть. Тому і здібності, пов'язані з фізичним впливом, після смерті стають марними. На цей момент користь приносить лише здатність Аламат. Всі інші можуть мені допомогти тільки своїми знаннями та порадами, виходячи з власного досвіду.

І ось нарешті я змогла заснути у теплі та комфорті, пірнути у чудовий та бажаний сон, але…

– Белладонна, ти що? Спиш? – кричав мені на вухо Ісландаріо.

– Здається, вона і справді спить. Ще й у лігві небезпечного дракона… Ну, як можна бути настільки безтурботною? - не менш голосно говорила Бразіанна. Причому говорила вона так, що чути її було навіть голосніше, ніж Ісландаріо, хоч і вона була трохи віддалік.

– Облиште її. На неї стільки навалилося. Їй треба відпочити, – тихенько звернувся до них Рохан.

– Але ж вона не слабка принцеса, а сильна дівчина, яку ми вирощували протягом тривалого часу.

– Вона жива людина. А це означає, що запас сил та енергії в неї вичерпний. Його треба постійно поповнювати. І ще це якщо не говорити про вплив стресу та шоку. На скільки б готовою вона не була до такого розвитку подій, вона все одно переживатиме. Навіть якби таке сталося не вперше.

Не думала, що це колись станеться, але зараз я була безмежно вдячна покійному королю, який став у цій ситуації голосом розуму для двох набридливих привидів. І що найдивовижніше, вони послухали його і замовкли. А може й взагалі пішли. Хоч би що там не було, вони перестали мені заважати і я змогла розслабитися, далі пірнути в побожний сон.

Наче крізь теплу воду, в яку пірнаєш, коли приймаєш ванну, пролунав голос цього чоловіка: «Спи спокійно. Я оберігатиму твій сон сьогодні». А через деякий час на моїй голові з'явилася чиясь рука, що пройшла вздовж усього волосся. Але от що дивно: навіть я не можу відчути дотиків привида. Напевно, мені просто здалося.

А вранці я прокинулася не через когось, а саме тому, що виспалася. На тумбочці вже лежала склянка яблучного соку і тарілка з панкейками, що политі медом. Моїх неживих родичів ніде не було видно.

– Отже, зможу поїсти в тиші, – сказала самій собі, відкинула ковдру, прийняла сидяче положення і перемістила тацю зі сніданком.

Повільно і неквапливо я насолоджувалася спокійним ранком. На думку по черзі спадали спогади з учорашнього дня, відгукувались залишки пережитих емоцій, але я відганяла їх якнайдалі. Не хочу псувати ними такий чудовий сніданок.

Коли закінчила, подивилася на крісло, де вчора залишила свої речі. Їх там не було, проте лежала темно-синя сукня з воронячим пір'ям і золотими нитками.

Як на мене, візерунок дивний і некрасивий, але з чого вибрати не було. Довелося одягати те, що дали. А ось прикрас взагалі ніяких не було. Я навіть гребінець із резинкою не знайшла. Але ж не буду я з гніздом на голові ходити!

Розчесала волосся пальцями та заплела звичайну косу. Без кріплень вона протримається недовго… Розплела, знову провела між пасмами руками, наче розчісуючи. Зробила «риб'ячий хвіст». Така зачіска довше протримається без кріплень.

На цьому начебто всі приготування було закінчено. Тепер мені не страшні жодні зустрічі та події, але… Але нікого не було! Навіть примари не прийшли. Досить незвично, несподівано та дивно.

– Чим же вони так зацікавлені? – спитала в порожнечі, а потім підійшла до вікна. Вчора був дощ, холод пробирав до кісток, а сьогодні вже яскраво світило сонце. Здається, надворі тепло. Було б добре мати можливість розкрити ці чортові задвірки. Це ж п'ятий поверх. Як би я звідси втекла?

Ну або Грендель все ж таки знає про мене більше, ніж я припускала. Але як би він упізнав? Для всіх Беладонна – місцева ненормальна. Відсторонена, замкнута, тиха, але привітна; дивна, але розумна... Така я для всіх легальних джерел і на думку публічних інформаційних агентств.

Тепер мені стало цікаво: що саме йому про мене відомо? І найголовніше – як багато? Яка імовірність того, що серед моїх людей завелися щури? Якщо це справді так, то мені шкода. Не люблю зачистки.

– Ти вже прокинулася? – пролунав голос за спиною. Голос живої людини. Це був Грендель, але чому я не почула як він зайшов?

– Так.

– Чудово. Тоді йди за мною.

– А як же кайданки? Хіба я не дуже небезпечний злочинець?

– Сподіватимуся на твою розсудливість.

– Ти мене переоцінюєш, – кажу, підходячи до некоронованого короля.

– Думаєш, що я настільки слабкий, що не зможу тебе зупинити у разі чого?

Відповідати не стала. Відповідь йому не варто знати. Принаймні не зараз. Ще рано починати розкривати свої карти.