Мене ставлять навколішки та знімають курний мішок. Я перебуваю в тронному залі, піді мною холодна мармурова підлога, а попереду на троні сидить молодий чоловік. Чорне волосся, чорні обладунки та величезний меч… Такий собі Володар Темряви, хай ніякої магії він й не має. З нього списано образ для головних чоловічих героїв багатьох любовних романів (при чому написаними не тільки письменниками Альви), його зовнішністю захоплюються багато леді, та й не лише леді. Звичайні простолюдинки тільки через нього і мріють стати бодай служницями в палаці, а найвідважніші – коханками відомого та владного чоловіка. Але це все рожеві мрії наївних дівчат, а переді мною зараз цілком реальний Грендель Дарґан – недооцінений королем чоловік, який лише кілька годин тому узурпував владу.
Я знала, що сьогодні той самий день і це мало статися. У мене все було готове і за бажанням навіть могла б уникнути цього затримання, але тоді доля моєї сім'ї, що завдяки моїй праці покинула Альву, була б сумною, а сама я була б вразливою. Ймовірність виграти у майбутній грі значно зменшилася б.
– Белладонна Кларіс. Чи краще мені називати тебе Долорес?
– Кларіс, – спокійно відповіла йому, хоча в моєму становищі це може здатися для нового короля доволі дивним.
– Ти не виглядаєш здивованою.
– А повинна?
– Ти знала, що є дочкою Рохана?
– А ти хотів зробити мені сюрприз? Тоді будь ласкавий, прибери меч. У мене є правило: не знайомитися з чоловіками, які на першій зустрічі тикають у мене чимось, особливо холодною зброєю, коли мої руки пов'язані за спиною.
– Ти знаєш, навіщо ти тут?
– Й гадки не маю, – нахабно брешу, адже й насправді якби не моя перевага, не знала б багато чого, що знає і не знає Грендель.
– Ти єдина дочка Рохана. Єдина людина, по чиїх венах тече особлива кров. Без тебе не вийде сісти на цей клятий трон.
Ах так, а ось і причина, чому я ще тут, а не була вбита у своєму рідному будинку. Владу може отримати лише володар королівської крові. План чоловіка простий: посадити мене на трон як королеву-маріонетку і самостійно керувати країною як король-регент доти, доки я не народжу спадкоємця. Після цього йому моя особа буде вже не потрібна. Дитиною, а тим більше донькою або сином, на його думку, буде набагато легше керуватиме.
– Співчуваю, але нічого вдіяти не можу. Навіть якщо всиновлю тебе, кров роду по твоїх венах не побіжить.
– Не грайся зі мною, дівчинко! – він нарешті став на ноги та підійшов до мене. Щелепа була щільно стиснута, м'язи на руках були напружені (це виявлялося сильнішим стиском руків'я меча), на лобі проступили вертикальні зморшки, дихання стало глибшим і рідкішим.
Окинувши мене поглядом зверху, майбутній «Його Величність» присів переді мною навпочіпки та кілька хвилин дивився на моє обличчя, намагаючись зрозуміти з моєї міміки, які думки перебувають у мене в голові. Даремно намагався, звичайно, але нехай спробує. Мені ж не шкода.
– А чутки не брехали. Ти справді нагадуєш ворону. І я зараз не про зовнішній вигляд. Ти така ж холоднокровна, байдужа, беземоційна і гордовита. Отже, і за рятівний шматок хліба схопишся без роздумів.
– І що ж є цим «шматком хліба»?
– У тебе є два варіанти: померти прямо тут, перед троном твого татуся, або стати моєю дружиною, коронувати мене і народити від мене дитину.
– Фантазією, дивлюся, ти не хизуєшся. Міг би та щось оригінальніше як загрозу придумати, бо промова прям зовсім скучненька і не мотивувальна. А ще тобі й самому не вигідно, якщо перший варіант оберу. І взагалі, все це виглядає як жалюгідна маніпуляція. Ти б хоч спробував щось оригінальне вигадати, якусь хитрість винайти чи мою слабкість знайти…
Один зі стражників за моєю спиною, загрозливо наблизив холодне лезо своєї зброї до моєї спини, ніби яскраво натякаючи на наслідки моєї в'їдливості. Ти ж моє сонце, ми з тобою в майбутньому точно потоваришуємо... Від ненависті до кохання, як то кажуть. Тільки взаємності не чекай, крихітко.
– Звідки в тобі стільки впевненості?
– Ой, ти мене переоцінюєш. Мені дуже страшно.
– Ти насміхаєшся з мене?
– Не звертай уваги. Не просто ж так люди Алтеї вважають мене божевільною.
– То що ти вибереш, Белладонно?
– А ти як думаєш? Тепер же я Королева-Ворона, так? А Королева-Ворона обов'язково виживе.
Я перевела погляд трохи правіше від Гренделя на того, кого ніхто з присутніх ніколи не побачить.
– Ну що, Рохане, я сподіваюся, ти щасливий від того, яким виріс твій прийомний син.
– Він тебе вже не почує, – посміхнувся узурпатор. - Твій батько назавжди заплющив очі у тому кутку наче якийсь пес, а не король Альви.
Наївний чоловік вказав на кут праворуч, де красувалося тіло Рохана у величезній калюжі крові. Але ж я розмовляла не з трупом, а з його духом, який тепер проклятий на вічне неприкаяне поневіряння. І спілкуватися він відтепер, як і всі наші неспокійні предки, може тільки зі мною, адже мій дар – бачити та чути примар.