5. Сонце нового життя

- Бабусю! - до них підбігла схвильована Марічка. - З тобою все гаразд?

- То прокляття розвіялося? - Королева дивилася на Левка, не звертаючи уваги на онуку. - Виходить, ваше кохання справжнє...

Раптом, вона похилилися на бік та впала.

- Бабусю! Що з тобою?! - присіла коло неї дівчина

Хлопці не на жарт перелякались:

- Вам погано?!

Стефан присів навпочіпки коло хворої, оглядаючи її:

- Кепські справи...

- Але ж... час повернувся... - не міг зрозуміти Василь.

- Та, на жаль, не для мене, - безсило відповіла Ольга. - Я вже й так багато прожила. Добре, що хоч є кому подбати про Марічку.

Жінка знов подивилася на музиканта.

- Не хвилюйтесь, я зроблю усе, щоб вона нічого не потребувала, - запевнив її юнак.

- Тоді, пообіцяй мені, що ви закінчите школу і отримаєте хоч якусь профессію, - навіть зараз, на порозі смерті, Королеву непокоїла легковажність молоді. - Бо слава швидкоплинна.

Хлопець та дівчина перезирнулися.

- Обіцяємо! - в один голос відповіли вони.

Голова жінки безсило впала на бік.

Мольфар перевірив пульс:

- Усе... Вона відійшла у небуття.

За той час, що вони розмовляли, коло них зібралися мешканці селища. Відьми стояли зі скорботними обличчями. Почувши, що Королеви не стало, деякі жінки заплакали. Марія теж перебувала в розпачі:

- Якщо бабуся мене відпустила, хто ж тоді очолить нашу громаду? Вона ж так хотіла, щоб я стала наступною Королевою відьом.

- Не переймайся за нас, донечко, - відказав хтось із жінок. - Краще, цінуй скарб, який тобі дістався. Справжнє кохання буває тільки раз ужитті.

Над Карпатами зійшло сонце. Сонце нового життя.

Віддавши шану померлій, друзі повернулися до села. Там було усе, як раніше. Наче ніхто і не накладав те страшне прокляття. У Василя закралися підозри про те, що Ольга витратила останні сили, щоб виправити свою помилку. Та він не став казати про це Марічці, аби не засмучувати її ще більше. Дівчина, до речі, жила тепер у Стефана, тож вони бачились кожного дня. Хлопець був щасливий повернутися до звичного життя. Та ще більше він радів за друга, бо ніколи не бачив його таким щасливим. Надто раділи батьки Левка, дізнавшись, що син, усе-таки, вирішив отримати вищу освіту. Ще й гарну та розумну наречену привів. Але, сам Левко не збирався забувати свою мрію. У вільний час юнак продовжував давати концерти. Тепер, разом із Марічкою. Селяни більше не жбурляли в нього сміттям...

Якось, через кілька днів після тих подій у відьомському селищі, Василь побачив на паркані свого будинку голуба й голубку. Він мав на голові малинового берета, а вона - червоного капелюшка. Парубок одразу ж згадав їх. Шарль та Шарлотта! На жаль, хлопчина більше не розумів пташиної мови. Але він знав, що вони раділи за нього. Бачив по очах. Голуби-туристи прилетіли попрощатися. Їм вже час летіти далі. Назустріч своїй мрії. Птахи разом злетіли в повітря. Василь помахав рукою на прощання. Хто зна, може вони колись зустрінуться знов...