1. Королева відьом Карпат

- У-у-у! 

- Ганьба!

- Гітариста на мило! - кричали люди у сільському клубі.

На сцені стояв одинокий похнюплений хлопчина зі скуйовдженим каштановим волоссям. Тримаючи в руках гітару, він дивився на освистуючий його натовп сумними блакитними очима. Єдиний, хто вболівав за нього, мабуть, - його друг, який стояв у першому ряду. Дещо повнуватий юнак, зі світло-русими кучерями, не знав як зарадити катастрофі. А це була саме катастрофа, бо Левко вже четвертий рік займався музикою, а просвіту так і не видно. Пісні гітариста звучали, немов ті старі скрипучі ві чоботи. Але він не здавався і продовжував писати мелодії та тексти пісень, забуваючи, навіть, про домашнє завдання.  Бо то ж його мрія - стати відомим музикантом. Хлопець не здався й тоді, коли його у селі прозвали "Левко-дурко", а батьки сказали покинути це марне заняття і зосередитись на навчанні. Вони хотіли, щоб син вступив до вишу і став будівельником, як батько. Але сам Левко твердо вирішив не поступатися своєю мрією ні за яких обставин. Саме тому Василеві особливо боліло за друга.

Тут, наперед, вийшов дід Макар, спираючись на ціпок.

- Хлопче, а зіграй-но щось із народних пісень! - прошамотів він беззубим ротом.

Старий мав дев`яносто з гаком років і був глухий, як пень.

- Діду! Та навіщо воно тобі треба?! - вигукнув хтось із натовпу. - Ти ж все одно нічого не чуєш!

Та юного гітариста було вже не втримати.

- Без проблем! - радісно вигукнув юнак. - До вашої уваги кавер на пісню "Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела"!

Ледве музикант почав співати, як в нього полетіли сміття та недоїдки. Бідолашні люди не витримали і хвилини. Народ знову обурено закричав. Розуміючи, що другові зараз настане капець, Василь скочив на сцену і, вхопивши його за рукав сорочки, потяг геть із клубу через чорний хід.

Хлопці зупинилися біля ялинки, яка росла неподалік від клубу, щоб віддихатись. 

- Вибачай, друже, але тобі краще не співати, - зауважив кучерявий хлопчина, спираючись руками на свої коліна. - Інакше, доведеться переїзджати до іншого села.

- Згодна з твоїм другом, - пролунав, раптом, мелодійний дівочий голос. - Та, музика в тебе гарна. Тобі просто потрібно знайти того, хто б співав замість тебе.

Підвівши очі, товарищі побачили гарну чорняву дівчину зі смарагдовими очима, одягнену в червоне літнє плаття. Вона доброзичливо всміхалася хлопцеві. Це неабияк здивувало Левка, бо, зазвичай, дівчата не звертали нанього уваги. Інколи, навіть, насміхалися з нього. 

- Я не бачив тебе тут раніше. Ти не місцева? - з цікавістю запитав юнак.

- Можна і так сказати, - ухильно відповіла вона.

Василеві така таємничість здалася дивною. І сама раптова поява красуні. В їхньому селі всі знали один одного. Звісно, до них могли приїхати у справах мешканці інших сіл, але їх знали теж. 

- Скажи, хоч, як тебе звуть, - допитувався музикант.

- Марічка, - красуня сором`язливо посміхнулася.

- А я - Левко, - швидко відповів він. - А це - Василь - мій найкращий друг. Ми з ним, як брати.

Останній мовчки кивнув, не бажаючи їм заважати.

- До речі, дякую за цікаву ідею, - схопився хлопець. - То, може, заспіваєш для нас? Мені здається, в тебе гарний голос. Якщо ти не проти, звісно.

"А він молодець, не розгубився", - промайнуло в голові у кучерявого парубка. Не дивлячись на відсутність досвіду спілкування з дівчатами, молодий гітарист завжди проявляв сміливість у цих питаннях.Щоправда, часом, хлопець настільки нервував, що міг утнути якусь дурницю.

- лЗалюбки, - дівчина наблизилася до друзів. - Я люблю співати у вільний час.

Вони втрьох усілися під деревом на траві. Блакитноокий юнак взяв до рук гітару, яку тримав за спиною на ремінці:

- Які пісні тобі подобаються?

- Народні. Знаєш "Ой, у вишневому саду"?

- Так. А ти, часом, не онучка діда Макара? - вони усі разом засміялися.

Потім, Левко почав награвати мелодію до цієї пісні. Якось, підліток прокинувся дуже рано, на світанку. Сонце тільки сходило. А за вікном його кімнати, на гілці яблуні, співав соловей. Так гарно співав! Хлопчина навіть не знав, із чим можна порівняти його спів. Жоден музичний інструмент чи саунд-комп`ютер у світі не здатен видавати такі чарівні звуки. І ось, зараз, слухаючи голос Марічки, музикант зрозумів повною мірою значення епітету "співає, як соловейко".

Аж раптом, їх грубо обірвали.

- Маріє! Я ж наказувала тобі не ходити до людей! - гримнув металевий жіночий голос, від якого усі троє здригнулися.

Коло них стояла жінка середнього віку з чорним волоссям, зібраним у пучок на потилиці. ЇЇ бурштинові очі на світлі відбивали жовтим і недобре зиркали на молодь. Звідкілясь здійнявся холодний вітер, розхитуючи крони довколишніх дерев. Небо, на якому раніше сяяли зірки, затягло важкими синіми хмарами. Оливкове плаття несподіваної гості зловісно розвивалося на вітру. Було в її зовнішньому вигляді щось містичне. Вона ступила ближче та вхопила дівчину за руку, тягнучи за собою:

- Вони - найпідступніші створіння в сіті! Їм не можна довіряти! Тому, ти йдеш додому! Негайно!

- Так, бабусю, - Марічка навіть не пручалася.

- Стійте! - Левко скинув з себе гітару і побіг за ними.

Розгублений Василь, сидячи на траві, мовчки спостерігав за подіями, що розгорталися перед ним. Не встиг юнак наздогнати жінок, як перед ними у повітрі з`явився округлий, сяючий зеленим, портал. Перш ніж щезнути у ньому, Марія кинула на хлопців сумний погляд:

- Пробачте...

Обидві зникли, наче їх ніколи й не було. Гітарист лишився один посеред сільської вулиці, намагаючись збагнути, що сталося. Вітер вщух. На небі знову сяяли зорі.

- Очманіти! - скочив на ноги Василь. - Невже, це Королева відьом?!

- Хто? - Левко ошелешено дивився на друга.

Той, у свою чергу, окинув його здивованим поглядом:

-Тю! Ти, наче, не тут народився. У нашому селі, та довколишніх селах, ще з прадавніх часів ходять легенди про Королеву відьом, яка  живе у містичному відьомському селищі в Карпатах. Подейкують, там самі лише жінки. Чоловікам туди зась. А хто потрапить туди - назад вже ніколи не вернеться.