Розділ 3, в якому обговорюють життя без прикрас

— Евалліс, з вами точно все гаразд? — ерд Девоніар квочкою стоїть наді мною, і я вкотре відповідаю:

— Перевтома, ерде, усього лише перевтома.

На жаль, посвята для мага впливає і на те, наскільки успішно ти витрачаєш зібрану всередині свого тіла енергію, і на те, скільки цієї енергії можеш втримати. Тобто я зараз фактично перебуваю на рівні магічного розвитку бабки-віщунки з далекого забутого кутка Іліватери, а не на рівні сучасної магеси у повному розумінні цього слова.

— Сподіваюся, це справді так. Я не бачив, щоб ваша мати... — ерд запинається і замовкає. Так, це на краще. Бо я — бліда тінь своєї матері, магеса без посвяти, некромантка-самоучка, фахівець широкого профілю, коли знаєш багато про що, але показати майже нічого.

Але загалом зрозуміти ерда можна. Він — корінний іліватерець, тут померлих спалювали ще до часів Чорних черепів, тож він явно не часто бачив некромантів за роботою, та й навряд чи зрозумів би, що відбувається, на що було витрачено стільки магічної енергії.

От коли бойовий маг запускає блискавку це видно. А коли знімається прив'язка духа до місця — максимум, що можна побачити не-магу, це ледь помітне світіння.

Фактично некромантія не хвороба і не зло, така сама магія, як і решта напрямів, підпорядковується тим самим законам, вивчається аналогічно. Вона достатньо близька з лікувальною магією, переплітається з магією духу, яка відповідає за розум людини. Некромантія буває бойовою і ритуальною. І від того, що в Іліватері заборонили практикувати некромантам, нікуди не зникли ні мстиві озлоблені духи, ні одержимі речі, ні ходячі мерці. Тут не можуть до кінця вивести некротичні плями з місць жорстоких вбивств. А ще не можуть очистити старовинні особняки та скарбниці від духів — лютих, хитрих і просто розгублених, тих, які вважають себе власниками майна, а подекуди й зотлілих тіл. Не знають також, що робити з випадками спонтанного розумного нежиття, коли мрець наступного дня після смерті встає і йде на роботу так, нібито нічого не сталося. Не зникли й маги, що народилися з талантом некроманта.

Звісно, є ринок підпільних послуг. Звісно, бойові маги впораються з мертвяком, а коридор із привидом можна замурувати. Але це не остаточне рішення, це всього лише трата ресурсів і часу. Там, де потрібен один навчений некромант, нерозумно використовувати трьох воїнів і мага вогню.

Але, на жаль, часи Чорних черепів і події тих часів усе ще живі у пам'яті людей.

— Кажуть, князівство Градтир подало запит до Окрейна, хочуть винайняти групу фахівців особливого профілю. Для цього вони скасували частину заборон, що стосуються некромантії, — ерд каже ніби мимохідь. — Якісь серйозні проблеми з нежиттю в прибережних районах.

— Проклятий приплив, якщо мені не зраджує пам'ять, — підтримую я зміну теми. — Палити таких мерців немає сенсу, тільки смердючий дим отримаєш. Блискавка і вода — не особливо вдале поєднання. Рубати їх — затупиш меча. Новомодні мортири відірвуть руку або голову, але ви ж розумієте, що часу для перезарядки такої зброї потрібно більше, ніж мертвяку, щоб дошкандибати до своєї живої жертви.

— Колись і в Іліватері все зміниться...

— Навряд чи я застану цей момент, — я фиркаю і піднімаюся з кушетки, куди мене перенесли. —  Давайте краще повернемося в дитячу кімнату, і я вам докладно розповім, що дізналася.

Місце ритуалу ніхто не чіпав, що не може не радувати. Я спеціальним віничком стираю візерунки, перемішую пісок. Його вже не використати повторно, тільки зібрати й розсипати за містом над водою чи серед звичайного піску, щоб частинки змішалися. Я приділяю чимало уваги тому місцю, де було коло, де мене щось схопило за руку. 

«Королева відкриває очі», що це взагалі означає? І сам той, хто говорив, що за дух чи не-дух це був? Мені цікаво, але водночас я відчуваю, що якогось добра це знання не принесе. Слідів на руці від хватки, здається, не залишилося, але мій магічний зір дуже поганий, щоб бути повністю впевненою в цьому.

Я продовжую огляд: залишки меблів у кутку — це справді масивний важкий комод. Навіть страшно уявити, з якою силою та ерді штовхнула Ларрі, що дівчинка у підсумку знесла своїм тілом цей комод. Якщо уважно придивитися до дерев'яних дощок і старого килима, то помітні темні плями. Напевно, тут була величезна калюжа крові. Ларрі померла дуже швидко. Можливо, навіть не зрозуміла, що померла, не встигла відчути. Тож дух, який з'явився в цьому місці, хотів лише розповісти свою історію, а не помститися.

Ерд Девоніар довго мовчить після того, як я передаю йому все, що мені вдалося дізнатися. Вірить він мені чи ні, мене не хвилює, я просто продовжую розглядати кімнату. Дитяча колись була гарно оздобленою, з красивими декораціями, але зараз, звісно, тут панує запустіння, павутиння і пил. Вікна забиті дошками, зовні особняка, найімовірніше, всі сліди кімнати теж приховали.

— Здається, того року померла служниця, — із сумнівом вимовляє ерд. — Але мене радше цікавили лицарські дуелі, а не плітки дорослих. Ви сказали, що та дівчинка називала ерда батьком?

— Він сам просив її так себе називати, — киваю я. — Це можливо?

— Народжена поза шлюбом дитина? — ерд хмикає. — Я поважаю своїх батьків і безмірно люблю їх, їхня смерть була для мене трагедією... Але в мене в самого тепер є онуки, я багато чого бачив за своє життя, і багато чого з минулого тепер сприймається інакше. Чи можливо, що мій батько мав зв'язок з жінкою поза шлюбом? Так, і це припущення мене не жахає. Чи допускаю я, що моя мати не завжди поводилася як любляча і мудра жінка? Так, на жаль, це так. Чи приховали вони вбивство, що сталося тут, пояснивши все нещасним випадком? Я впевнений, що так воно і було.