32

Евеліна ступила на поріг спальні Рагнара, відчуваючи, як напруга стискає її серце. Вона трохи затрималася у дверях, вдихаючи прохолодне повітря, перш ніж зібратися з думками й увійти. Кімната була простою, але просторою. Її стіни були прикрашені різьбленими дерев’яними панелями, на яких виднілися сцени битв і полювання. Камін горів у кутку, додаючи тепла і світла, але це не допомагало розслабитися.

Служниці супроводжували її, тихо перемовляючись між собою. Евеліна ковзала поглядом по кімнаті, нервово відзначаючи деталі. Велике ліжко з важкими хутряними покривалами здавалося занадто чужим, щоб на ньому можна було заснути. Масивний стіл біля вікна був укритий мапами й пергаментами, що нагадували про постійні турботи короля.

Вона обернулася до служниць, зібравшись із духом.

— Можливо, я могла б переночувати… у інших покоях? — запитала вона, намагаючись звучати переконливо, хоча її голос трохи тремтів.

Служниці переглянулися, одна з них, молодша, усміхнулася.

— Кімната короля — найбезпечніше місце для принцеси, — лагідно сказала вона.

— Але… — почала Евеліна, та її перебили.

— Після сьогоднішнього нападу ми маємо бути певні, що з вами нічого не станеться, — додала старша служниця, дивлячись на Евеліну так, ніби та була нерозумним дитям.

Евеліна закусила губу і знову оглянула кімнату. Її погляд зупинився на ліжку, і вона відчула, як у животі стискається тривога. Її роздуми, мабуть, були помітними, бо одна зі служниць тихо, але впевнено промовила:

— Не хвилюйтеся, пані. Шлюбна ніч — це не так страшно.

Евеліна здригнулася, її щоки запалали, а серце закалатало ще дужче.

— Що? — запитала вона, приголомшено дивлячись на жінку.

— Завтра ви станете офіційною парою, — продовжила служниця, нахиляючись ближче. — Це лише формальність, і король ставиться до вас з повагою.

Евеліна мовчала, її пальці мимоволі стискали тканину сукні. Вона хотіла щось відповісти, але не змогла знайти слів. У голові крутилися думки: «Формальність? Це ж не просто формальність! Я навіть не знаю цієї людини!»

Вона зробила крок убік, ненароком зачепивши краєм руки один із хутряних покривал. Воно було теплим, м’яким, і це чомусь трохи заспокоїло її.

— Якщо буде щось потрібне, ми завжди поруч, — сказала інша служниця, схиливши голову.

Евеліна лише кивнула, намагаючись триматися впевнено, хоча всередині відчувала, як її тривога росте.

Служниці вклонилися і вийшли, залишивши її саму в кімнаті, яка раптом здалася занадто великою і надто тихою.

Евеліна ходила по кімнаті, нервово стискаючи руки. Кожен крок лунав гучним стуком у тиші, і це лише підсилювало її тривогу. Вона кілька разів обійшла ліжко, зупинилася біля каміна, потім рушила до дверей, але так і не знайшла собі місця.

— Що я йому скажу? — пробурмотіла вона, притискаючи долоні до скронь.

Її думки билися, наче птах у клітці. Як заговорити з ним? Що сказати, щоб уникнути близькості? Вона навіть не знала, чого саме боялася: його холодності чи, навпаки, його наполегливості.

Евеліна зупинилася біля столу, розглядаючи мапи й пергаменти, розкладені на поверхні. Погляд її ковзнув по кресленнях, але вона нічого не розуміла — усі її думки були зайняті іншим.

— Можливо, сказати, що я не готова? — пробурмотіла вона, але одразу ж похитала головою.

Зараз вона у світі, де шлюб за домовленістю — це так само нормально, як у її минулому світі — похід в магазин. Король просто не зрозуміє відмови, а може і... Евеліна налякано проковтнула, подумавши про те, що він захоче взяти її силою. Але одразу хитнула головою, проганяючи думки.

— Або… попросити більше часу? — подумала вона вголос, але знову відкинула цю ідею.

Рагнар здавався людиною, яка не терпить відмовок. Він був прямолінійним і сильним, і Евеліна відчувала, що всі її хитрощі лише викличуть його роздратування.

Вона пройшла до вікна, притулилася чолом до холодного скла. Ззовні вітер стишився, і тепер лише легкий сніг падав з темного неба. Її власне відображення виглядало напруженим і змученим.

— А може, я взагалі мовчатиму? — шепнула вона.

Але думка про те, як сидіти в цій кімнаті у тиші з Рагнаром, була нестерпною.

Вона обернулася і знову почала ходити колами.

— Якщо він щось скаже, я просто… просто погоджуся, але ввічливо. Так, ввічливо й стримано, — вирішила вона, хоча голос її звучав невпевнено.

Її погляд ковзнув до ліжка, і вона застигла. Велике, покрите важкими хутрами, воно здавалося символом всього, чого вона боялася в цьому моменті.

— А може, сказати, що я хвора? — промайнула нова ідея, але і вона не здалася вдалою.

Рагнар не виглядав як людина, яку можна обдурити такою очевидною брехнею.

Евеліна сіла на край ліжка, опустивши голову в долоні. Їй здавалося, що вона заплуталася у власних думках.

Кроки за дверима змусили її підскочити. Вона напружилася, затримала подих. Чи це він?

Евеліна напружено вдивлялася у двері, відчуваючи, як кожна секунда тиші тягнеться вічністю. Вона мимоволі стиснула руки в кулаки, думаючи, що це може бути вбивця. Її дихання почастішало, і вона зробила кілька кроків назад.

Двері нарешті прочинилися, і в кімнату увійшов Рагнар. Його постать здавалася ще більшою у тьмяному світлі каміна. Він був закутаний у плащ, а сніг інеєм затримався на його чоботях і плечах.

Евеліна завмерла, але Рагнар навіть не глянув на неї. Він зачинив двері та повільно оглянув кімнату. Його обличчя було серйозним, а голос — тихим, але твердим.

— Ти проведеш цю ніч у моїх покоях, — сказав він, не зводячи на неї погляд. — Твоєму життю загрожує небезпека. Я хочу, щоб ти була під наглядом.

Евеліна мовчала, вивчаючи його. Ці слова мали б звучати заспокійливо, але вона не могла повністю позбутися напруження.

Рагнар пройшов до каміна, зняв плащ і кинув його на стілець біля вогню.

— Спи на ліжку, — сказав він, трохи помовчавши. — Я залишуся тут, у кріслі, і стежитиму, щоб нічого не сталося.