31

Рагнар стояв біля вікна, вдивляючись у темну ніч. За склом уже не вирувала хуртовина, вітер вщух, залишивши після себе нерухомий, засніжений пейзаж. Він намагався зосередитися на спокої природи, але думки знову і знову поверталися до Ейверін.

Її образ не давав йому спокою. Вона була дивною. Зовсім іншою, ніж він собі уявляв доньку короля Зеілена. Не було ані істерик, ані сліз. Служниці казали, що вона не жалілася ні на холод, ні на незвичну їжу. Та й помирати вона передумала, ніби тоді в палаці взагалі прикидалася хворобливою.

Внутрішній ведмідь почав невдоволено бурчати, рухаючись у глибинах королівської душі. Він був незвично нервовим сьогодні. Спочатку Рагнар ігнорував це, але потім звір почав вимагати уваги, тягнути його кудись, змушуючи серце битися частіше.

"Нісенітниця," — подумав Рагнар, похитавши головою. — "Я не піду до неї перед весіллям. Це було б нерозумно."

Але ведмідь не припиняв. Його присутність ставала все сильнішою. Рагнар не витримав і вийшов зі своїх покоїв. "Я просто пройду повз," — заспокоював він себе, прямуючи тихими коридорами палацу. Мовчазні вартові лиш кивали королю.

Коли він наблизився до дверей, що вели до покоїв Ейверін, його вух торкнувся звук розбитого скла. Він зупинився, напружившись, коли за дверима пролунав крик. Його серце різко забилося, ведмідь у ньому заревів, змушуючи діяти.

Рагнар ривком кинувся вперед, коли Ейверін вискочила йому назустріч. Її обличчя було сповнене страху. Вона, схоже, не одразу впізнала його, бо зробила кілька кроків назад, наче хотіла втекти далі.

— Що сталося? — гучно запитав Рагнар, оглядаючи майбутню дружину.

Ейверін лише злякано притискала руки до грудей, а її очі блищали від жаху. За її спиною завивав вітер, у місячному світлі на підлозі виблискували уламки скла.

Внутрішній ведмідь завмер, але залишався настороженим. Рагнар зробив крок до Ейверін, але вона сильніше затремтіла, стиснулася, і він одразу зупинився, намагаючись не налякати її ще більше.

— Ти не поранена? — тихіше спитав він, напружено вдивляючись у її обличчя.

Ейверін захитала головою, але її губи ледь ворушилися, ніби вона хотіла щось сказати, та не могла знайти слів. Рагнар глянув на кімнату ще раз, але не побачив жодного ворога. Це лише підсилювало його тривогу. Що так налякало принцесу?

З-за рогу вискочили охоронець і кілька служниць. Охоронець виглядав спантеличеним, а служниці одразу кинулися до Ейверін.

— Де ти був?! — гаркнув Рагнар на охоронця, який смертельно зблід, побачивши скло і перелякану пані. — Хто наказав тобі залишити пост?!

Охоронець відступив на півкроку, опустивши голову.

— Я… чув шум у кінці коридору… Пішов перевірити… — почав виправдовуватися він.

— Якщо я ще раз знайду тебе не на місці, то сам вирішуватиму, чи взагалі ти потрібен тут! — розлючено кинув Рагнар.

Служниці тим часом обережно оглядали Ейверін, намагаючись її заспокоїти. Одна з них загорнула принцесу у теплу шаль, але та лише похитала головою, все ще задихаючись від пережитого страху.

Рагнар, не звертаючи більше уваги на охоронця, зайшов до її кімнати. Його погляд одразу ж зупинився на розбитому вікні. Навколо підлога була всіяна осколками скла, а в повітрі відчувалася дивна прохолода, яка не була схожа на звичайний зимовий холод.

"Магія," — подумав він, вдихаючи повітря. Темна, чужа магія.

Його пальці стиснулися у кулак. Хтось насмілився ввірватися в його дім і наблизитися до принцеси. Це була вже не просто загроза — це було викликом.

Він вийшов із кімнати і знову подивився на Ейверін. Вона більше не тремтіла, і тепер сама намагалася зазирнути у кімнату. 

— Відведіть принцесу… — Рагнар запнувся на мить, наче шукав слова чи правильне рішення. — В мої покої.

Служниці здивовано перезирнулися, але швидко кивнули.

— Знайди Івара, — додав він різко, звернувшись до охоронця. — І надішли за Кейлою.

Потім Рагнір простежив, як Ейверін повільно повели до його покоїв, та знову повернувся до кімнати. Йому треба було розібратися, хто стоїть за цим, і зробити це якнайшвидше.

За пів години він стояв у дверях, схрестивши руки на грудях, і мовчки спостерігав за Кейлою. Відьма обходила кімнату повільно, торкаючись уламків скла, ніби намагалась щось прочитати з їхньої поверхні. Її пальці ковзали по них так легко, наче вона зовсім не боялася порізатися. Вона зупинилася біля стіни, приклала до неї долоню, нахилилася і прислухалася.

— Ну що? — нарешті порушив тишу Рагнар, його голос був низьким і суворим.

Кейла повернулася до нього, ображено підібгавши вуста.

— Ти досі не поговорив із нареченою, — промовила вона, нахиливши голову набік.

Рагнар насупився.

— Не було коли.

Кейла лише ледь помітно похитала головою, ніби його слова були для неї жалюгідним виправданням.

У цей момент до кімнати зайшов Івар. Він виглядав серйозним, його очі миттєво оцінили ситуацію.

— Охорону посилили, — сказав він, наблизившись до Рагнара. — Усю територію замку обшукують.

Івар коротко вклонився Кейлі, але вона навіть не глянула в його бік. Її увага залишалася прикутою лише до Рагнара.

— Вода на ритуалі має бути крижаною, як і заведено, Рагнаре, — сказала вона раптом, її голос був тихим, але впевненим.

Рагнар зустрів її погляд, і хоча її очі були сліпими, він відчував, як вона дивиться прямо в його душу.

— Ти надто хвилюєшся за неї, — додала відьма, її слова були настільки спокійними, що могли б здатися буденними, якби не їхній підтекст.

Рагнар збирався щось відповісти, але Кейла відвернулася від нього, оглядаючи кімнату сліпими очима, ніби щось бачила.

— Тут був магічний убивця, — заявила вона, проводячи рукою по повітрю.

Івар напружився, його рука мимоволі стиснула руків’я меча.

— Магічний убивця? — він уважно спостерігав за рухами Кейли.

— Так, — вона зупинилася біля розбитого вікна, нахилилася і торкнулася підлоги. — Сила темна, хитра. Він мав єдину ціль, але щось пішло не так.