Рагнар стояв на краю засніженого майданчика, спостерігаючи, як воїни та слуги готують місце для завтрашньої церемонії. У центрі кола з вогнищ, що вже майже догоріли, виднівся вівтар з витесаного льоду. Його прозорість здавалась кришталевою, але Рагнар знав, що цей камінь був небезпечним. Холод, який випромінювала його поверхня, міг пронизати до самих кісток.
Поруч стояв жрець — похилого віку чоловік із густою сивою бородою, його огортала тепла хутряна накидка. Він уважно дивився на підготовку, тримаючи в руках символи своїх обов’язків — посох і невеликий ритуальний кинджал.
— Ми повинні щось змінити, — несподівано сказав Рагнар, не зводячи погляду з вівтаря.
Жрець здивовано поглянув на нього, але промовчав, очікуючи пояснень.
— Обливання льоду крижаною водою… — продовжив Рагнар, його голос звучав хрипко, з прихованим занепокоєнням. — Це випробування для будь-якої королівської пари Півночі. Але Ейверін… Вона не витримає цього. Надто ніжна. Її тіло ще не звикло до холоду наших земель.
Жрець опустив погляд, ніби не бажаючи вступати в суперечку з королем, але все ж тихо відповів:
— Це древній звичай, ваша величносте. Люди вірять, що цей ритуал поєднує не лише молодят, а й їхні душі з духами Пусток. Якщо ми змінимо щось у ритуалі… вони можуть не прийняти її.
Рагнар стиснув кулаки, намагаючись не видавати свого невдоволення. Його внутрішній ведмідь занепокоєно ворухнувся, і це відчуття змусило його ще більше дратуватися. Він знову поглянув на вівтар, який тепер здавався йому не лише випробуванням, а й пасткою для його нової дружини.
— Люди не приймуть? — саркастично повторив Рагнар. — Краще, щоб вони прийняли мертву королеву? Навіть моя перша дружина злягла з хворобою на цілих два місяці.
Жрець завмер. Він зрозумів, що король був не в настрої для компромісів. Але й сам не міг дозволити порушення традицій.
— Якщо Ейверін не пройде обряд, це поставить під сумнів її силу як королеви. Її будуть сприймати як слабку чи навіть прокляту. Це може призвести до недовіри, чуток… — Жрець замовк, розуміючи, що Рагнар навряд чи буде цього слухати.
Рагнар відчув гнів, який закипав всередині нього. Він знав, що жрець мав рацію. Люди Пусток звикли до суворих морозів, вони вірили в силу й виживання найсильніших. Але думка про те, що Ейверін може постраждати через цей обряд, була для нього неприйнятною.
— Вона моя дружина, — сказав він нарешті, тихо, але твердо. — І я зроблю все, щоб вона залишилася живою. Навіть якщо для цього мені доведеться кинути виклик самим традиціям.
Жрець зітхнув, на мить задумавшись.
— Я можу запропонувати, щоб вода була не такою холодною, як зазвичай, — нарешті промовив він, шукаючи компроміс. — Це збереже ритуал і дозволить їй пережити його без великої шкоди. Але це буде нашою таємницею, ваша величносте. Ніхто не має знати.
Рагнар уважно спостерігав за тим, як жрець оглядає останні приготування, коли поряд із ним, мов з тіні, з’явилася жінка у довгій сірій мантії. Її біле волосся спадало рівними пасмами, нагадуючи засніжені вершини гір, а молоде обличчя здавалося неживим через сліпі очі — порожні, позбавлені райдужок і зіниць.
Жрець одразу схилився перед нею у глибокому поклоні, торкнувшись рукою землі.
— Мудра Кейла, — шанобливо промовив він.
Рагнар лише кивнув, виражаючи повагу, але без зайвих слів. Він був радий її появі, хоч і розумів, що вона тут не просто так.
— Жрець, продовжуй підготовку, — коротко сказав він, відводячи погляд від вівтаря. Потім обернувся до жінки. — Пройдемося, Кейло.
Вони рушили стежкою, засипаною тонким шаром снігу, що хрумтів під їхніми кроками. Тиша між ними тривала недовго.
— Що ти думаєш про цей обряд? — запитав Рагнар, дивлячись на горизонт, де розливався кривавий захід.
Кейла ледь помітно всміхнулася.
— Ти надто переймаєшся, Рагнаре. Це не схоже на тебе. Здається, я вперше бачу тебе настільки розгубленим.
Рагнар насупився.
— Я не впевнений, що вона витримає, — чесно зізнався він.
— Ти говориш не як ведмідь, а як боягузливий щур, — різко сказала Кейла, хоча її голос залишався м’яким, як свіжий сніг.
Рагнар кинув на неї сердитий погляд, але жінка лише всміхнулася ширше. Вона була єдиною, кому дозволено так розмовляти з королем.
— Тобі не варто змінювати обряд, — продовжила вона. — Якщо вона справді твоя пара, вона витримає. Якщо ж ні… — Кейла знизала плечима. — Тоді, можливо, духи Пусток обрали невірно.
— Не смій так говорити, — з риком відповів Рагнар, його голос прогримів серед тиші гір.
Кейла зупинилася, спокійно дивлячись на нього своїми порожніми очима.
— Ти давно бачив свою наречену? — несподівано запитала вона.
— Так, — коротко відповів він, відводячи погляд.
— Чому? — запитала Кейла, зупиняючись.
Рагнар зробив ще кілька кроків, перш ніж заговорити:
— Вона боїться мене, Кейло. Минулого разу я постав перед нею в подобі звіра. Вона втратила свідомість. Я радий, що вона нічого не пам’ятає.
— Може, вона пам’ятає більше, ніж ти думаєш, — пробурмотіла Кейла, усміхаючись сама собі. — Але це не причина ховатися від неї, Рагнаре.
— Я не хочу її лякати, — сказав він, але сам відчував, що це звучить як виправдання.
— З кожним днем твоя Ейверін стає все сильнішою, — задумливо мовила Кейла, повільно йдучи далі. — Ніби звільняється від тягаря, який несла надто довго. Її сила пробуджується. А от ти, мій друже, поводишся так, ніби боїшся дівчини.
Рагнар зупинився, стискаючи кулаки.
— Я нічого не боюся, Кейло.
— То перестань ховатися. І поговори з нею.
Рагнар зітхнув, пропускаючи її слова повз вуха, але десь у глибині душі знав, що вона права. Він стишив крок і нахилив голову, вдивляючись у засніжені вершини на горизонті. Його голос прозвучав низько і важко:
— Мене турбують чутки про змову. Розвідники не раз доносили, що королі на півдні планують об’єднатися проти Пусток.