28

Евеліна сиділа біля вікна у своїй кімнаті. Вечірнє світло слабшало, перетворюючись на мерехтливу гру тіней, що танцювали від свічок. Завтра її весілля. Ця думка не давала спокою, похмуро кружляючи у голові, наче хмара перед бурею.

У минулому житті все було зовсім інакше. Тоді вона навіть не мріяла про пишну сукню, бенкет чи урочистість. Вона не хотіла цього. Її ідеалом було тихе, мирне щастя з людиною, яка б просто любила її і яку б вона любила у відповідь. Їй не потрібні були корони чи тронні зали. Але тепер перед нею лежала зовсім інша реальність.

Евеліна оглянула себе. Тонка сорочка ледь зігрівала, але їй було не до холоду. На долоні лежали кілька насінин, які вона забрала з підземного ангара. Вона обводила пальцями їхню дивну шорстку поверхню. У світлі свічок вони виблискували так, ніби були покриті тонким шаром льоду.

"Що ти тут робиш?" — подумала вона про себе. Відповіді не було. Вона відчувала себе чужинкою у цьому холодному палаці, у цьому світі. Її новий "чоловік", Рагнар, здавався їй водночас і добрим, і далеким. Вона не розуміла його і не знала, чи зможе коли-небудь зрозуміти.

Вона поглянула на насіння у своїй руці. Ці маленькі тверді зернятка здавалися їй водночас прекрасними й загадковими. Вони були частиною її нового життя, але, як і це життя, залишалися для неї нерозгаданими.

"Можливо, я не просто так тут, — подумала вона. — Можливо, це моє завдання. Якщо я зможу виростити це насіння, я зможу довести, що здатна зробити щось хороше навіть тут".

Але потім її думки повернулися до завтрашнього дня. Весілля. Король. Його холодні, але уважні очі. Її майбутнє, яке тепер, здавалося, належало не їй, а комусь іншому. Евеліна зітхнула, відчуваючи, як серце наповнюється важкістю.

Свічка тихо потріскувала, а тіні продовжували танцювати на стінах. Вона опустила голову і прошепотіла собі під ніс:

— Що ж, Евеліно, ти вже тут. Що б це не означало.

Раптом кінчики пальців Евеліни пронизало дивне поколювання. Вона здивовано насупилася, дивлячись на свою долоню. Відчуття було таким, наче щось тягнулося зсередини неї назовні.

— Що це? — прошепотіла вона, але відповіді не було.

Її очі широко розкрилися, коли одна з насінин завібрувала. Спочатку це було ледве помітне тремтіння, але за кілька секунд щось почало проростати. Зеленуватий паросток пробився крізь тверду оболонку і потягнувся до світла свічки.

Евеліна завмерла, ошелешена. Її серце калатало, а дихання стало частішим. Вона інстинктивно підскочила з ліжка, її руки мимоволі здригнулися, і насінини розлетілися по кімнаті.

— Як… це можливо? — пробурмотіла вона, дивлячись на свої руки, які все ще поколювало. Потім її погляд упав на одну з насінин, яка, підстрибнувши, відкочувалася по підлозі.

В її голові вирувало море емоцій: страх, здивування, іскра надії. Але ці думки різко обірвалися, коли вона помітила у кутку кімнати мерехтіння.

Привид.

Силует знову з’явився, виринаючи з темряви кута кімнати. Цього разу він здавався більш чітким. Фігура дівчини повільно наближалася до Евеліни, і знову цей погляд — глибокий, наче намагався щось сказати.

Евеліна хотіла крикнути, втекти, але ноги не слухалися. Вона стояла, наче прикована, дивлячись, як привид наближається. Силует зупинився за кілька кроків, опустив голову, ніби вдивляючись у насіння, що тепер лежало розкидане по кімнаті.

Привид підняв руку і простягнув її до Евеліни. 

А за мить у кімнаті піднявся страшний шум. Щось із розмахом влетіло крізь вікно, створивши пронизливий звук, схожий на вереск хижого птаха. Евеліна скрикнула й відступила, вдарившись об край ліжка. Її серце шалено калатало, а очі з жахом шукали джерело шуму.

Силует, схожий на велетенського кажана чи хижого птаха, кружляв по кімнаті, з неймовірною швидкістю наближаючись до неї. Його крила здавалися ширшими за вікно, а очі палали червоним світлом. З вереском воно різко кинулося на Евеліну.

— Ні! — закричала вона і відскочила убік. Її ноги підкосилися, але вона встигла схопитися за ліжко, щоб не впасти. Паніка охопила її, вона намагалася знайти шлях до виходу.

Але перш ніж істота змогла дістати її, щось біле, наче пелена світла, встигло врізатися в неї. Привид! Той самий силует дівчини кинувся напереріз хижаку. їхнє зіткнення супроводжувалося різким спалахом світла, який засліпив Евеліну на секунду.

Не чекаючи, поки щось іще станеться, Евеліна чкурнула до дверей, розчахнула їх і вибігла в коридор. Її босі ноги ковзали по холодній кам’яній підлозі, серце калатало так, що, здавалося, от-от вистрибне з грудей. Вона не оберталася, боячись побачити щось жахливе.