27

Служниці допомагали Евеліні підготуватися до сну. Її волосся було акуратно заплетене, легка сорочка з м’якої тканини зігрівала тіло в прохолоді крижаного палацу, а ковдри вже чекали на неї в ліжку. Одна зі служниць, поправляючи покривало, заговорила:

— Ваша високосте, вже за два дні станеться велика подія. Король наказав підготувати все найкраще до весілля. Весь палац чекає з нетерпінням.

Евеліна кивнула, майже не слухаючи. Її думки були десь далеко. Вона подякувала служницям, як тільки ті закінчили свої справи, і залишилася на самоті. Лягти в ліжко було легко, але заснути — неможливо. Її розум був переповнений думками про насіння.

Вона повернулася у своїх спогадах до минулого життя, до своєї роботи агротехнолога-консультанта. Вона пригадала, як доводилося працювати з фермерами з найрізноманітніших кліматичних умов — від посушливих регіонів до холодних гірських територій. Тоді її завданням було знайти індивідуальні рішення для кожного, допомогти підвищити врожайність навіть у найскладніших умовах.

"Теплиці, — подумала вона, вдивляючись у темряву. — Теплиці могли б стати виходом, але для цього потрібна енергія, потрібен хоча б найпримітивніший спосіб обігріву." Вона пригадала випадок зі своєї практики, коли фермерське господарство у віддаленій місцевості використовувало геотермальну енергію* для обігріву ґрунту. Але в Пустках не було нічого схожого.

Евеліна знову прокручувала в голові ідеї: стимулятори росту, змінені мікрокліматичні умови, навіть використання підземних гарячих джерел. Усе це було знайоме їй у теорії, але зараз вона мала справу з іншим світом. З чужими законами природи.

"А що як рослині потрібна магія?" — раптом подумала вона. Від цього припущення її охопило розчарування. У неї не було жодного доступу до магії, лише дивні поколювання на кінчиках пальців, які вона ще не розуміла. 

Евеліна стиснула кулаки під ковдрою, відчуваючи суміш гніву і рішучості. Вона не могла дозволити собі зупинитися. Її новий світ був складним, але в ньому був шанс зробити щось важливе. І, можливо, це допоможе довести, що її нове життя має сенс.

"Я знайду спосіб," — твердо вирішила вона, і з цією думкою, хоч і неспокійною, нарешті заплющила очі.

Наступний день був сповнений метушні й тривоги. Евеліна ледве встигала розібратися в тому, що відбувається, як її вже вели до наступного місця. Її огортало відчуття напруженого очікування, що відчувалося навіть у поглядах служниць і придворних.

Кульмінацією підготовки стало те, що її привели до великого залу. Евеліна здивовано зупинилася на порозі, адже їй казали, що обряд весілля має відбутися просто неба, на засніженому майданчику. Але, схоже, щось змінилося.

В центрі залу стояв вівтар. Він був витесаний з чорного каменю, укритого химерними візерунками, що, здавалося, пульсували в ритмі її серцебиття. Камінь відблискував ледь помітним червоним світлом у мерехтливому освітленні смолоскипів, ніби зберігав у собі жар давніх часів.

— Але ж… обряд мав бути на вулиці? — тихо запитала Евеліна, не зводячи погляду з вівтаря.

Служниця опустила голову, але відповіла впевнено:

— Це правда, ваша високосте. Але через негоду і сильний вітер король наказав перенести підготовку сюди. В день весілля все буде так, як має бути, просто неба. Зараз ми готуємо вас до того, що буде відбуватися.

Евеліна трохи заспокоїлася, але вівтар все одно лякав її. Вона підійшла ближче.

— Сюди ви разом із королем покладете руки, — пояснила одна зі служниць, обережно торкаючись поверхні каменю й показуючи на вирізи, призначені для долонь.

Евеліна вдивлялася в ці вирізи, і щось викликало у неї тривогу. Вони були настільки точними, ніби камінь уже давно чекав на неї. Її пальці несвідомо стиснули поділ сукні.

Служниця продовжувала пояснювати:

— У день обряду цей вівтар замінить крижаний камінь просто неба. Ви покладете руки, і маг обіллє його водою з крижаних джерел. Пар, що підніметься, об’єднає ваші душі й зробить вас нерозривно пов’язаними. Це благословення Пусток, яке дається лише тим, хто зможе витримати його.

Евеліна кивнула, відчуваючи змішану тривогу й цікавість. Цей вівтар здавався їй не просто символом, а чимось живим, чимось, що могло вплинути на її сутність. Вона трохи відступила, але служниці вже перейшли до інших деталей, не звертаючи уваги на її зніяковіння.

Усе навколо змушувало Евеліну думати про Рагнара. Вона намагалася зрозуміти, як до нього ставитися. Він здавався їй добрим. Він захищав її, дбав про дітей, і, наскільки вона знала, прагнув зробити все для порятунку Пусток. Але чи достатньо цього, щоб назвати його хорошою людиною? Що вона насправді знала про нього? Його мотиви, бажання, справжню суть?

Її думки перервали слова служниць, що обговорювали майбутню шлюбну ніч. Їхній спокійний тон відразу збив її з пантелику.

— Після церемонії все вже буде готово для першої ночі, — невимушено промовила одна з них, поправляючи складки на її платті. — Це найважливіший момент для новоутвореної пари.

Евеліна завмерла. Її пальці стиснули тканину спідниці. Вона намагалася не видавати свого хвилювання, але думка про те, що вона має піти до ліжка з чоловіком, якого майже не знає, лякала її до тремтіння. Вона відвернулася, удаючи, що вивчає стіни залу. 

"Я не можу, — промайнуло в її голові. — Не так я вихована. Не так це мало б бути". 

Страх і сумніви змішувалися у ній, не даючи зосередитися на чомусь іншому. Вона не знала, як витримати це випробування.

Шукаючи порятунку від неприємних думок, Евеліна помітила Сіріну. Маленька дівчинка одягнена в тепле платтячко в супроводі няньок прогулювалася коридором. Її усмішка, щира і безтурботна, на мить змусила Евеліну забути про все. Не думаючи, вона кинулася до дитини, радіючи, що бачить її знову.

— Сіріно! — лагідно покликала Евеліна.

Дівчинка повернула голову, побачила її та радісно подалася вперед, простягаючи руки. Евеліна вже нахилилася, щоб обійняти дитину, коли раптом з-за рогу з'явився Торін. Його різке, майже грубе втручання розітнуло теплу мить.