20

Рагнар, все ще в іпостасі ведмедя, повільно підійшов до Ейверін, яка лежала без свідомості посеред темного лісу. Його важкі лапи тихо торкалися землі, але вуха насторожено ловили кожен звук. Він нахилився над нею, відчуваючи відлуння крові й битви, що ще зберігалося у повітрі. Ведмідь обережно обнюхав принцесу, намагаючись зрозуміти, чи вона поранена. Її запах був слабким, але привабливим, і він змусив Рагнара завмерти.

Щось у цьому ароматі змусило шерсть на його загривку стати дибки. Ведмідь зробив глибокий вдих, відчуваючи, як його нутрощі наповнюються незнайомим бажанням. Верхня губа мимоволі піднялася, оголюючи довгі ікла. Це було інстинктивне, тваринне бажання — залишити на її шиї легкий укус, відмітити її як свою, як частину своєї зграї. Але це відчуття було водночас і небезпечним, і надзвичайно дивним.

Схаменувшись, Рагнар відступив назад. Він здивовано крутив головою, намагаючись відігнати це незрозуміле бажання. Його груди важко здіймалися від дихання, а серце билося як у божевільного. Щось було неправильно. Він зробив ще один вдих, позбавляючи легені останніх крихт її аромату, але запах принцеси вже залишив свій слід у його свідомості.

Рагнар зрозумів, що це почуття не можна ігнорувати. Жодна інша жінка не пахла для нього так привабливо. Навіть його перша дружина, яку він колись хай не кохав, але шанував, не викликала такого відгуку у його звіриній сутності. Цей запах був сильнішим, небезпечнішим і чарівнішим, ніж будь-що, що він знав. Щось у ньому збурювало всі його інстинкти, зливалося з первісними силами ведмедя.

Він спробував заспокоїти себе, але цей запах... Він змушував його втратити контроль. Рагнар ще раз вдихнув і видихнув, готуючись повернутися до справжнього себе, до людської сутності. Зараз не час для сумнівів і незрозумілих відчуттів.

Рагнар почув важкі кроки й уже через кілька секунд помітив, як до нього підбігають Івар та кілька солдатів. Івар зупинився перед ним, його обличчя було напруженим і серйозним.

— Кілька сильно поранених, — звітував Івар, витираючи кров із леза. — Вороги кинулися бігти. Живими нікого взяти не вдалося. Схоже, у них був наказ вбити себе, якщо потраплять у полон. Ми зробили все, що могли.

Рагнар коротко кивнув, приймаючи звіт. Його думки все ще були сповнені тривоги за принцесу. Він глибоко вдихнув і, перетворившись на людину, прийняв із рук Івара плащ, щоб приховати свою оголену шкіру. Обгорнувши себе тканиною, він на мить відчув тепло і повернення контролю.

Солдати наблизилися до принцеси, яка без свідомості лежала на землі. Один із них зробив крок уперед, нахиляючись, щоб підняти її, але Рагнар зробив рішучий жест, зупиняючи його.

— Я сам, — промовив він беззаперечно.

Солдати слухняно відступили. Рагнар підняв Ейверін на руки та рушив назад до табору. Її тендітне тіло здавалося майже невагомим, але він відчував вагу відповідальності за неї на своїх плечах.

Івар, крокуючи поруч, кинув на нього погляд і, знизивши голос, запитав:

— Як вона опинилася в лісі? Щось трапилося?

Рагнар лише коротко поглянув на нього, його очі були сповнені роздумів.

— Мені теж цікаво, — відповів сухо, але в його голосі прозвучала напруга. Він не міг ігнорувати те, що щойно сталося, і розумів, що на кону більше, ніж просто напад.

Івар замислено нахмурився, перевіряючи околицю поглядом.

— Це точно були люди правителя Семиру, — вимовив він. — Але я ще не зміг зрозуміти: їхня мета — вбити принцесу чи викрасти. І ще одне змушує мене замислитися сильніше... Чи вони знали, що ти везеш не Романну, а іншу жінку?

Рагнар промовчав, розмірковуючи над цими словами. Відповідь залишалася невідомою, але ця підозра лише додавала до загального тягаря ситуації. Рагнар оглянув обличчя непритомної дівчини. Вона була досить милою, але неймовірно слабкою. І саме останнє сильно нервувало короля Північних Пусток.