12

Евеліна прислухалася до розмови, намагаючись розібрати слова, які долинали з вуст короля та чоловіка, що стояв перед ним. Вона усвідомила, що мова звучить чужою, з незнайомими їй звуками й інтонаціями, але, на диво, вона чудово розуміла кожне слово. Окремі звуки здавалися їй далекими й чужими, але сенс їх був ясним і зрозумілим. Це здалося Евеліні дивним, майже нереальним, але в неї не було часу замислюватися над цим.

Прислухаючись до розмови, Евеліна з’ясувала, що чоловік перед нею, якого називали Рагнаром, мав одружитися з іншою дівчиною — принцесою Романною. Вона мимоволі кинула погляд на дівчину, що стояла трохи осторонь. Романна, яку до цього вона бачила гордовитою і саркастичною, раптом змінилася, перетворившись на витончену квітку, з її злегка опущеними очима і сумирною усмішкою. Світло ледь торкнулося її обличчя, надаючи їй вигляду недоступної чарівності.

Евеліна продовжувала прислухатися, поки сенс розмови не прояснився остаточно. Вона, принцеса Ейверін, була видана замість Романни, «підсунута», наче небажаний товар, Рагнару — воїну, якого тут, у палаці, всі називали варваром. З кожним новим словом вона починала розуміти, що Рагнар опинився у пастці. Йому не залишили вибору: або він одружується з нею, або повертається у свої суворі Пустки без провіанту, на який сподівалося його королівство. Усе це нагадувало хитро продуману пастку, і вона опинилася в самому центрі цієї гри.

Усвідомлення всього, що відбувається, охопило Евеліну, мов холодна хвиля. Вона була пішаком в грі королів.

Король з широкою усмішкою подивився на Рагнара, ніби нічого особливого не сталося.

— Ми приготували для вас покої, де ви зможете відпочити. А за кілька днів проведемо урочистий бенкет на честь вашого весілля, — промовив він, сповнений ввічливої люб'язності.

Але Рагнар похитав головою, його очі залишалися холодними й невблаганними.

— Ні, — коротко відповів він. — Ми вирушаємо негайно. Дайте нам обіцяне і віддайте принцесу.

Король злегка підняв брови, але не сперечався. Лише кивнув, і його обличчя набуло кам'яного виразу. Евеліна відчула на собі важкий погляд Рагнара, у якому змішалися жалість і зневага. Це був погляд, наче на предмет, який не має жодної цінності для нового власника. Вона також помітила, як Романна глузливо і з очевидною насмішкою дивилася на неї, вдоволена своїм тріумфом.

Цей погляд пробудив у Евеліні несподіване відчуття протесту. Вона відчула обурення від того, що до неї ставляться, як до чогось непотрібного й незначущого. Та ще й так нахабно! Але не встигла вона відкрити рота чи хоча б спробувати заперечити, як служниці схопили її за руки й потягли геть, не даючи часу на опір.

Дорогою служниці почали говорити між собою, не звертаючи на Евеліну жодної уваги, ніби її тут взагалі не було.

— Нарешті здихаємося Ейверін, — кинула одна з них з полегшенням.

— Вона така квола та істерична. Їй ніколи не вистачало сили, щоб бути принцесою, — зневажливо додала інша.

— Ще й дар витягує з неї останні сили. Чи здатна вона взагалі бути корисною комусь? — глузливо прошепотіла перша. — Бачила як варвара перекосило, коли зрозумів, що його пошили у дурні?

— Так. Забув про своє місце! Він наче дійсно думав, що король віддасть за нього нашу квіточку!

— У свої сніжні землі хотів забрати та згубити там. Хай краще там ця згниє, все одно нічого путнього з неї не буде.

— Як на мене, вона ніколи не була при своєму розумі, вона ж не розуміє жодного слова, а тепер ще й зовсім здається дивною, — усміхнулася друга.

— Зате тепер Романна вийде заміж за прекрасного принца, — зітхнула перша з мрійливою усмішкою.

— Звісно. Принцеса, як і має бути: гарна, сильна, з потужним даром, — підсумувала інша з нотками гордості.

Евеліна слухала цей діалог з холодним почуттям відчуженості, ще більше усвідомлюючи своє становище в цьому чужому, ворожому світі.