11

Рагнар відвів погляд від короля й зосередився на дівчині, яка щойно зайшла до зали. Це була принцеса Романна, старша дочка короля Зеілена, та сама, яку йому пообіцяли як наречену. Рагнар холодно оглянув її, не дозволяючи собі жодних емоцій. Він бачив, що вона дійсно була прекрасною — вродлива, молода, ніжна, наче квітка, якої ледве торкнувся ранковий промінь. Її золотаве волосся, прикрашене живими квітами, здавалося ще більш чарівним у світлі великої зали. Сукня, розшита коштовним камінням, мерехтіла, мов зоряне небо, надаючи їй вигляду небесного створіння.

Але, попри всю її красу, Романна не викликала в нього жодних теплих почуттів. Її обличчя було спокійним, майже байдужим, і навіть це витончене вбрання здавалося частиною маски. Вона була як розкішний витвір мистецтва — прекрасний, але зовсім бездушний. Її погляд не мав ані натяку на пристрасть чи силу, яку Рагнар цінував понад усе. Він тільки холодно відзначив усі деталі її образу, ніби оцінивши їх, але не дозволяючи собі прив'язатися до них.

Можливо, навіть було трохи шкода забирати таку тендітну квітку в суворі, засніжені землі Півночі, де зими майже не відпускають землю, а вітер і холод здавлюють усе живе. Він розумів, що їй буде важко там, у його королівстві, де краса має значення лише тоді, коли за нею стоїть міць і витривалість. Але він відкинув ці думки. Це був їхній союз, шанс на виживання для його народу, і він не міг дозволити собі слабкості, хоч би якими були його почуття.

Рагнар ще раз глянув на Романну й вирішив, що це саме те, що йому потрібно — магія, здатна принести життя його холодним землям.

Рагнар навіть не звернув уваги на тих, хто супроводжував принцесу Романну, занурений у свої думки про їхній майбутній союз і плануючи, як з її допомогою врятує своє королівство. Але раптом його зосередженість розсіялася, коли король проголосив, звертаючись до нього з піднесеною урочистістю:

— А ось і ваша наречена — принцеса Ейверін.

Рагнар здригнувся, повільно обертаючись, і його погляд упав на дівчину, на яку король гордовито вказував рукою. Вона стояла осторонь, у розкішній сукні, яка була їй завелика. Вбрання звисало на ній, не підкреслюючи, а скоріше приховуючи її тендітну, майже виснажену фігуру. Дівчина була настільки худою і блідою, що здавалася мало не прозорою. Її шкіра була кольору слонової кістки, а під великими синіми очима виднілися темні кола, які нагадували сліди тривалого виснаження чи навіть хвороби. Вона виглядала так, ніби мала ось-ось знепритомніти.

Рагнар здивовано вдивлявся в неї, намагаючись збагнути, як ця слабка, виснажена дівчина могла бути тією, що мала врятувати його землю. Де була магія, здатна живити ґрунт і пророщувати насіння? Де була сила, яка мала приносити життя навіть найсухішим землям? Замість цього перед ним стояла тінь людини, яка, здавалося, сама потребувала лікування та захисту, ніж могла комусь допомогти.

Вже з першого погляду Рагнар зрозумів, що магія, якою мала володіти його наречена, — це порожня обіцянка. Ця дівчина не випромінювала тієї енергії, яку мав би мати хтось, наділений такою могутністю, як Романна. Навпаки, вона виглядала так, ніби її останні сили ледве підтримували її на ногах.

Рагнар відчув, як злість пронизує його, немов холодний клинок. Він швидко повернувся до короля, і його голос, хоч і залишався спокійним, був наповнений ледь стримуваним обуренням.

— Що за ігри, ваша величносте? Ви обіцяли, що віддасте за мене Романну.

Король, зберігаючи на обличчі ту ж саму невинну усмішку, злегка розвів руками.

— Любий друже, ви мене не правильно зрозуміли. Я казав, що віддам за вас свою дочку. Але єдина з моїх дочок, у якої досі немає нареченого, це Ейверін.

Рагнар зітхнув, стримуючи лють, яка загрозливо підіймалася всередині нього.

— Але я мав на увазі Романну, — вперто повторив він, намагаючись тримати себе в руках.

Король, здавалося, зовсім не переймався, його голос залишався безтурботним.

— На жаль, друже, але Романна вже заручена з принцом Верімета. Ви ж не хочете кинути їм виклик.

Рагнар інстинктивно обернувся, щоб подивитися на принца, якого вже бачив у натовпі. Той стояв з розправленими плечима, випромінюючи самовдоволену впевненість переможця. Це ще більше підсилювало відчуття обману. Рагнар стискав зуби, усвідомлюючи, що кидати виклик Верімету було б нерозумно. Королівство Верімета володіло великими запасами золота та корисних копалин, які були важливими для торгівлі й підтримки стабільності на континенті. Будь-який конфлікт із Веріметом міг би призвести до економічного колапсу, послаблення позицій Північних Пусток та занепаду вже хитких відносин із сусідніми державами.

Його інстинкт підказував просто розвернутися і відмовитися від цього весілля, яке вже виглядало як навмисний обман чи знущання. Але в ту ж мить король хитро глянув на нього і, з привітною усмішкою, додав:

— Ти ж не завдаси мені образи, друже, відмовившись одружитися з моєю донькою? Адже я можу дати тобі таку кількість провіанту, яку ти запросив, тільки як придане доньки.

Слова короля впали, як важкий камінь. Рагнар зціпив зуби, відчуваючи, як у нього всередині все кипить. Він розумів, що король зловив його в пастку, не залишаючи йому жодного вибору. Його народ потребував цього провіанту, і без нього зима могла стати катастрофою для Північних Пусток.

Рагнар мовчки кивнув, стримуючи гнів, що кипів у ньому. Він не бажав показувати свою слабкість перед аристократами чужого королівства.

Рагнар, все ще відчуваючи гнів, кинув погляд на дівчину, яку тепер називали його нареченою. Принцеса Ейверін стояла, ледь тримаючись на ногах, з переляком в очах, що змушував її виглядати ще більш крихкою та безпорадною. Її худорляве тіло й бліде обличчя були відвертим контрастом до суворої сили, якої вимагали його Пустки. Вона виглядала так, ніби один порив північного вітру зміг би знести її з ніг.

Рагнар насупився, зважуючи можливі наслідки. Ця дівчина, на вигляд слабка і без жодної краплі сили, яка могла б її підтримати, навряд чи витримає подорож через суворі, засніжені землі Півночі. Пустки не прощають слабкості — там, де вітер і холод пробираються крізь будь-яку захисну тканину, виживають тільки найсильніші. Її тіло, виснажене й крихке, могло не витримати навіть перших днів подорожі.