6

Рагнар прибув у королівство Зеілен на світанку. Дорога була довгою і важкою, але він не дозволив собі зупинитися на останню ночівлю. Вони мчали без відпочинку, а його свита мовчки підкорялася цьому наказу, хоча втома була вже майже нестерпною. Їм належало з'явитися перед королем вчасно — затримка навіть на годину могла сприйнятися як образа. Рагнар не міг дозволити собі таку необережність, адже цей союз мав надзвичайну важливість для його королівства. 

Зеілен був єдиною землею, де цей рік видався щедрим на врожай. Усі навколишні королівства страждали від неврожаю, і королівство Рагнара не було винятком. Власні землі не родили — поля висихали, а холодний вітер сушив посіви ще задовго до збору. Запаси їжі танули з кожним днем, і він знав: якщо ситуація не зміниться, королівство буде на межі голоду. Тож він і погодився на цей шлюбний союз, не вагаючись.

Пообіцяли йому старшу доньку короля Зеілена, відому своїм даром пророщувати насіння й наповнювати землю життєвою силою. Її магія могла живити навіть найсухішу землю, перетворюючи її на родючий ґрунт. Саме ця здібність стала причиною її слави, та водночас робила її надзвичайно бажаною в очах Рагнара. Він не прагнув особистого щастя у цьому шлюбі — його метою була лише надія на порятунок для свого народу.

На під’їзді до замку Рагнар сидів на коні з похмурим, зосередженим обличчям. Він не дозволяв собі думати про власні почуття або сумніви — це було недоречним і зайвим. Його люди їхали мовчки, занурені у власні думки, напружені й готові до того, що на них чекатиме у Зеілені. Рагнару не багато було відомо про наречену, проте він знав, що її магія — це шанс на порятунок. Занадто гарний шанс, щоб його втратити.

Рагнару найбільше хотілося просто досягти угоди з королем Зеілена, скріпленої лише печатками та підписами. Союз, де обидва королівства отримували б те, чого їм бракує: його землі надали б — камінь і метал, що допоможуть Зеілену зміцнити свої кордони та побудувати укріплення, ще й захист — військовий союз і підтримка від Північних Пусток у випадку нападів сусідів. А натомість — постачання їжі та якесь насіння, що проросло б у будь-якій землі. Це була б проста угода, без зайвих зобов’язань, без ускладнень, які приносить шлюб.  

Проте його радники, старі досвідчені політики, були іншої думки. Вони наполягали, що кревний зв’язок об’єднає королівства міцніше, ніж будь-який документ. Шлюб, казали вони, — це не лише формальність. Він надає союзу легітимності та довговічності. Коли кров об’єднує дві держави, це зобов’язує їхній народ підтримувати один одного не лише зі страху перед вторгненням, а й через родинні зв'язки.

До того ж додали радники, король Зеілена не надто охоче віддасть свою старшу доньку в чужі руки. Відомо, що він любить її понад усе. Дочка була його гордістю, його спадком, магічним зв’язком зі землею, який приносив його королівству процвітання. Весь континент чув, що він здуває з неї пилинки та не дозволяє жодному з претендентів забрати її від нього. Він обережно зважував кожного нареченого, бо ніяк не міг вирішити, хто з них гідний її руки.

Рагнарові було не до душі заглиблюватися у такі складні питання. Але аргументи радників були вагомими. Якщо він хоче бути впевненим у лояльності королівства, якщо хоче мати підґрунтя для підтримки не тільки від короля, але й від народу, йому доведеться прийняти це кревне зобов’язання.