1

Евеліна була складною дитиною від самого народження. Не було жодної хвилини, щоб вона спокійно сиділа на місці. Її енергії вистачило б на цілий дитячий садок. Здавалось, вона народилася з невтомною цікавістю та потребою все досліджувати. Її маленькі пальчики завжди були чимось зайняті — розбирала ляльки та іграшки, щоб зрозуміти, як вони працюють, або підслуховувала розмови дорослих, намагаючись знайти відповіді на питання, які ніхто не хотів їй пояснювати.

З ранніх років Евеліна зрозуміла одну просту істину: добро має бути з кулаками. Вона не була тихою дівчинкою, яка погоджувалася поступитися чи заплющити очі на несправедливість. Якщо комусь із її друзів погрожували старші хлопці, Евеліна виступала на передову — з розпатланим волоссям, стиснутими кулачками та гнівом у голосі. Її не лякали синці та подряпини. Вона вважала, що краще зазнати удару, ніж дозволити комусь ображати слабших.

— Не можна дозволяти, щоб тебе чавили, — пояснювала вона подругам, витираючи рукавом носа після чергової бійки. — Якщо ми самі за себе не постоїмо, то хто?

Батька свого вона не знала. Ім'я його не звучало в їхньому домі, ніби його й не існувало. Мати ж про нього ніколи не говорила, і на всі запитання лише мовчки зітхала. Єдине, що Евеліна знала, — він зник ще до її народження. Відсутність батька вона сприймала як норму, як і постійну втому матері, що здавалася вічною тінню в їхньому домі.

Мати працювала без упину, іноді на двох або й трьох роботах, щоб забезпечити їхню маленьку сім'ю. Евеліна швидко зрозуміла, що доросле життя не має простих відповідей і що навіть любов не завжди означає час та увагу. Вона навчилася самостійно розігрівати вечерю, збирати себе до школи та навіть лагодити зношене взуття, коли мати не мала змоги купити нове. 

В її житті рано з'явилася незалежність. Із самого дитинства вона знала: не варто чекати, що хтось прийде на допомогу. Це навчило її не боятися відповідальності та бути готовою діяти. Її не лякали труднощі чи несправедливість — вони лише загартовували її характер.

— Ти занадто різка, — казала їй вчителька в школі. — Чому не можеш бути, як інші дівчатка?

— Бо я не хочу бути, як інші, — твердо відповідала Евеліна, не відводячи погляду.

В юності вона залишалася такою ж непосидючою та прямолінійною. Кожна книга, яка траплялася під руку, ставала для неї джерелом нових знань. Вона поглинала все — від наукових статей до пригодницьких романів, не втомлюючись вчитися. Але книжки були лише частиною її пошуків. Вона знаходила натхнення у вуличних розмовах, у спостереженнях за людьми, в аналізі чужих помилок.

Світ здавався їй полем битви, де треба було завжди бути наготові. Її жага до знань і вміння постояти за себе часто викликали нерозуміння серед однолітків і дорослих. Але вона не намагалася змінитися. Вона знала, що в житті найважливіше — залишатися вірною собі, навіть якщо це означає йти проти течії.