Епілог

Атрей не знаходив собі місця, тому широкими розміреними кроками міряв ошатну вітальню. Крик дружини хвилював, змушував непокоїтися та розбурхував фантазію, яка малювала найжахливіші картини. Йому хотілося б забрати весь її біль, але розумів – це неможливо і від того його переживання наростали. Нестерпно почувати безпомічним, а саме таким він зараз був. Заспокійливий голос матері, яка сиділа поруч з батьком на софі кольору морського піску, повернув чоловіка до реальності:

- Сину, не хвилюйся так, при народженні дитини такі крики - нормально. Впевнена, все буде добре і з Арабеллою і з її малям.

Вона наголосила на останніх словах. Атрей так і не зізнався батькам, що можливо – ця дитина його. Розумів, мати не сприйме таку новину, вона засуджуватиме Арабеллу, адже є дуже релігійною та суворою жінкою. Досить того, що непристойні плітки й так ширилися палацом та приписували королеві віз вигаданих коханців. Атрей не зважав на них, у своїй коханій впевнений, але всім хто розпускав неправдиві чутки хотілося зашити рота та видряпати очі.  Це маля так і залишалося нащадком Лестера.

З посмішкою на обличчі згадалося їхнє весілля – багате та пишне. Злі язики перешіптувалися. Одні - стверджували, що Арабелла змусила охоронця одружитися з собою, адже пам’ятали її дитяче захоплення, а інші, що це Атрей спокусився на титул короля. Проте, тільки сліпий міг не помітити як дивилися одне на одного ці двоє, між ними палали іскри справжнього кохання. Та їхнє весілля затьмарив Метью. Його спіймали в обіймах напівроздягненої фрейліни й це засмутило Арабеллу. Чергова зрада Сибілі викликала фурор. Після коронації Атрея, помітно збільшилася до нього увага придворних дам, проте чоловік не піддавався їхнім чарам, нікого не помічав крім своєї коханої дружини. Весь час намагався знаходитися в її тіні, не прагнув до влади, але інколи допомагав королеві слушними порадами. Розумів, Арабелла народжена правити й стане гідною володаркою.

Нарешті почувся дитячий плач, але Атрей не міг видихнути спокійно. Хвилювання за дружину й досі невидимими лозами проникали в серце. Через деякий час вийшла повитуха та урочисто оголосила:

- Вітаю, Ваша Величносте! З дитиною і з матір`ю все добре. Можете їх навідати, якщо бажаєте.

Решта слів були зайвими. Чоловік дременув до спальні й побачив свою кохану. Стомлена, бліда, з розплетеним волоссям, знесилено лежала на ліжку та не зводила очей з немовляти якого тримала на руках. Вона здавалася йому найпрекраснішою жінкою на світі. Швидко підійшов до дружини, сів поруч та почав заціловувати її обличчя:

- Як ти, кохана?

Вона боязко перевела на нього погляд:

- Все жахливо болить. Таке відчуття, що мої кістки розпорошили на крихітний пісок.

Атрей зціпив зуби та боязко поглянув на дитину, вишукуючи спільні риси. На нього зацікавлено дивилася пара синіх очей. Злегка рожева шкіра виділялася на фоні материної. Темний пушок на голові міг належати й Арабеллі, але пухкі губи, виїмка на підборідді та широке чоло з прямими бровами - маля безперечно успадкувало від… Атрея. Чоловік зрадів, це справді його дитина, він став біологічним батьком. Обережно доторкнувся до немовляти, яке схопило його за палець. Він подивився на дружину поглядом повним вдячності, обожнювання та кохання.

- Дякую, що подарувала мені сина. Він дуже схожий на мене, від тебе хіба що ніс.

Одразу поцілував жінку у згадану частину тіла. Арабелла залилася дзвінким сміхом:

- О, ти даремно дякуєш. Це не твій син, це твоя донька. Я хочу назвати її Світланою. Як тобі?

- Дуже незвичне і гарне ім`я.

Атрей не міг повірити у своє щастя. Поруч були кохана дружина та маленька принцеса. Здавалося, усі мрії здійснилися. Подолавши стільки перешкод, цей момент був дуже цінним і чоловік знав – він не проміняє свою сім`ю на жодні статки світу, ні на необмежену владу, ні на прекрасних жінок. Все, що йому було потрібно знаходилося зараз у його дбайливих руках. Одна – тримала долоню донечки, а інша обіймала кохану.

Дорогі читачі!

Я безмежно рада, що Ви подолали цей непростий шлях до щастя разом з моїми героями. Якщо Вам сподобався роман, подаруйте йому, будь ласка, зірочку. Буду вдячна якщо натиснете на кнопку «Відстежувати автора» на моїй сторінці, для мене це дуже важливо. Я не бажаю з Вами прощатися, тому запрошую до читання інших моїх романів.

З любов`ю, Кристина Асецька.