72

Нарешті двері відчинилися і мої охоронці кинулися на чоловіка. Вони відтягнули його від мене, нагородили важкими ударами та змусили стати на коліна, скрутивши при цьому руки. Я відчула як повітря безперешкодно потрапляє до легень. Неприємний кашель охопив мене. Здавалося, на горло поставили важку ношу, яка продовжує душити. Відкашлявшись трохи полегшало. Гарольд простягнув склянку води:

- Візьміть, Ваша Високосте!

Тремтячими руками схопила стакан та швидко випила його вміст. Перевела гнівний погляд на Бартолом`ю, який намагався мене задушити. Не думала, що звільнення з роботи може стати мотивом для вбивства. Тільки тепер помітила, що моїх вартових не двоє, як було зазвичай, а четверо. Один з них вибіг з кімнати, а інший запалив ще свічок та почав оглядати спальню.

- Як Ви потрапили в мої покої?

- Не думай, що все тобі розповім. Ти надто самовпевнена.

Гарольд вийшов з будуара.

- Ваша Високосте, там у стіні відчинений потаємний хід, який веде прямо у покої голови охорони.

Я навіть не підозрювала про його існування. Цікаво, скільки ще загадок приховує цей палац? Я перевела погляд на зелений блокнот Родеріка та зіставила всі факти. В цю мить мене немов осяйнуло прозріння.

- Це Ви вбили короля. – Не питала, а просто стверджувала. Єдиний волосок, який знайшла конверті, що додавався до нотатника збігався з кольором шевелюри Бартолом`ю. Ця людина забрала у мене батька. З моїх вуст зірвався скажений крик: - Чому?

Чоловік мовчав, вдавав, що не чує мого голосу і лише ненависть в очах виказувала справжнє ставлення до мене. Гарольд вдарив нападника по обличчю.

- Відповідай, коли тебе запитує королева.

В цю мить у покої повернувся вартовий з Філіпом, у якого був не правильно зачеплений мундир, ґудзики не лягали у свої отвори, а деякі й взагалі пропущені. Видно – хлопець одягався поспіхом. Бартолом`ю сплюнув кров прямо на підлогу та хижо усміхнувся. Немов вирішив для себе, що все одно йому передбачена страта і для того, щоб уникнути подальших тортур, хриплим голосом зізнався:

- Я просто піклувався про сестру. Ти знала, що твій батько наказав Джозефу повертатися у своє віддалене герцогство? Саме через це в останню ніч життя короля він посварився зі своїм братом. Ядвіга – дружина твого дядька, та моя сестра за сумісництвом, ридала, благала мене зробити щось, щоб вона змогла залишитися. Якби країною став правити Джозеф, то мені б дісталася посада першого радника та місце в сенаті. Я не міг знехтувати таким шансом і зважився на вбивство. Покої голови охорони унікальні, адже тільки у них є потаємні ходи до сусідніх кімнат у яких жив король, та до твоїх, Арабелло. В ту ніч я задушив сплячого Теодора, він майже не опирався. Ти ж доставила мені більше клопоту.

Філіп гнівно нахмурив брови, а руки стиснув в кулаки. В цю мить нагадував Атрея і моя душа безшумно кричала від туги. Це вже не вперше мене намагаються задушити, але страх перед смертю нікуди не зник. Філіп продовжив допит:

- Невже звільнення з роботи спонукало Вас убити королеву?

Бартолом`ю поглянув на хлопця ніби на дрібну комаху. З презирством, зневагою та злістю. Сплюнув кров ще раз та озвався хриплим голосом:

- Звісно ні, це тільки розбурхало мою ненависть. Ядвіга залишилася вдовою. У разі смерті Арабелли, спадкоємицею престолу стала б Сибіла. Вона теж не повнолітня, і я був би її регентом. Домовився про це з сестрою, Метью не став би нам на заваді навіть не зважаючи на те, що одружений з Сибілою.

Мені зробилося дурно. Скільки ще буде спроб позбавитися від мене заради влади? Навколо оточують шакали, які чекають коли я помилюся та зроблю не вірний крок, щоб вбити та самим здобути владу. Тітка виявилася у змові з цим зрадником. Шкода, її я хоч і недолюблювала, проте не підозрювала. Вбивцю вивели з моїх покоїв та зачинили у темниці. Його чекає страта. Решту ночі так і не змогла заснути, перед очима й досі ввижався образ Бартолом`ю, що здійснює на мене замах.

Не багато часу минуло від тоді, як сонце своїми променями обійняло сонну землю, а я вже стояла біля могили коханого. Похований серед самогубць, вбивць та злочинців, без хреста  чи якоїсь розпізнавальної таблички. Лише сирий ґрунт, який нагорнутий у довгувату купу, наштовхував на думку, що тут похована людина. Від побаченого стало зле, я присіла на свої коліна сумно схилившись над могилою. Філіп наче перейняв мій настрій, пояснив:

- Лестер заборонив ставити хрест, і саме поховання пройшло у зачиненій труні й без священника.

- Так не можна. Потрібно переховати його у пристойне місце. А ще відспівати панахиду.

Повільно перебирала пухкий ґрунт у своїх пальцях. Не стримала сльозу яка покотилася по моїй щоці. Серце розривалося від болю та від усвідомлення того, що мій коханий непорушно лежить під цією навалою глини. Позаду почула знайомий голос який викликав марш мурашок по моїй спині:

- Не раджу цього робити.

Я здригнулася та боязко розвернулася. Невже збожеволіла? Мені ввижався Атрей, що зігрівав своїм теплим поглядом. Його усміхнене обличчя випромінювало щастя, а з-під розстебнутого довгого камзола виднілася біла сорочка. На тому місці, де колись майоріла кровава рана нічого не було. Заклякла, не знаю як реагувати, ніколи не бачила привидів і взагалі не дуже вірила у їхнє існування. Коханий наближався до мене, зрештою зупинився та простягнув руку: