71

Мої вартові підійшли до колишнього радника та схопили за руки, змушуючи його підвестися на ноги. Намагаючись не втратити своєї важливості, він з ненавистю поглянув на мене:

- У тебе немає доказів, нахабне дівчисько. Я його не вбивав.

Доказів і справді не було, але зізнаватися у цьому не поспішала.

- Лестер розповів про Ваші злочини. Знаю як Ви без мого відому розірвали заручини з принцом Даррелом, про Ваші втручання у конкурси, до речі, герцог Освальде Стівенсон, Ви впали з коня за сприяння свого друга. Також, відомо, що Йєна вбили за Вашим наказом.

Охоронці виводили його із залу, а Родерік все ще не заспокоювався:

- Теодора я й справді не вбивав, дурне дівчисько. Не треба вішати на мене чужу провину. У мене є докази. На тілі Теодора знайшли русяву волосину, гадаю вона належить вбивці. У моєму кабінеті на столі є зелений записник, у якому занотовані всі свідчення та знахідки. Зазирніть до нього і будете здивовані.

Герцог Геллман покинув зал і мені стало легше дихати. Звичайно, запідозрити можна будь-кого, але я справді не знала кому ще крім Родеріка була вигідна смерть батька. Не здивуюся, якщо всі записи фальшиві, проте слід перевірити. Решту частину наради я назначала радників та відстоювала своє право на правління без регента. Чи то сенаторів злякала доля моїх кривдників, чи підтримка військового генерала, але перечити мені більше ніхто не наважився. Бачила їхнє невдоволення, проте золоті монети швидко покращать їм настрій.

Ввечері сиділа у своєму кабінеті та приходила до тями від насиченого дня. Накопичилося багато справ і хоча б одну бажала закінчити сьогодні. Викликала до себе Філіпа та Бартолом`ю. За час мого ув’язнення він став головою королівської охорони, як і було за часів мого батька. Чоловік зайшов до кімнати та злегка поклонився у знак вітання. Я прискіпливо просвердлила його поглядом:

- Підійдіть ближче і покладіть на стіл печатку та брошку голови охорони. Як Ви розумієте ця посада не для Вас, принаймні не за мого правління.

Він повільними кроками наближався до мене. Дивлячись прямо в очі не обриваючи зорового контакту стягнув з руки перстень та неохоче почав розстібати брошку.

- Давно помітив Вашу неприязність до моєї персони. Можна дізнатися у чому причина такої зневаги?

Дивувалася, що така поважна особа не розуміє своїх помилок. Уже засумнівалася у правильності свого рішення. Потай вигулькнула думка: може я й справді даремно образилася? У своєму голосі намагалася не виказувати сумніву і почала перелічувати причини:

- Ви не вберегли від смерті мого батька, не визволили мене від ув’язнення, не стали на мій бік, коли я найбільше цього потребувала. Моє рішення базується виключно на Ваших професійних якостях і ніяк не поширюється на особистісні риси.

- Я виконував наказ короля, то ж прошу вибачення якщо чимось Вас образив. Дозволите провести ще цю ніч у моїх теперішніх покоях? Сьогодні збиратиму речі, а вранці звільню приміщення, яке призначене для голови охорони.

Я схвально кивнула. Не хочеться поспіхом проганяти його. І хоч такі слова висловлювали покору, проте я упіймала хвилі ненависті в його пекучому погляді. Здавалося, якби він міг, то пошматував би мене на дрібненькі частинки. Коли Бартолом`ю покинув кабінет зітхнула з полегшенням. Не люблю когось звільняти, проте це вимушений вчинок, чомусь не довіряю цьому чоловіку.

Покликала до себе Філіпа. Він покірно стояв біля дверей, опустивши голову. В цю мить нагадував Атрея і моє серце стиснулося від болю. Відігнала похмурі думки та лагідно промивала:

- Підійди. Я назначаю тебе головою своєї охорони.  – Хлопець здивовано підвів на мене очі. Хоч і знаю, досвіду у нього немає, але це найменше, що я можу зробити. Зачепила брошку на його грудях та простягнула печатку. – А ще я дарую твоїм батькам маєток та призначаю їм довічну виплату із державної казни та присвоюю титул маркіза.

- Дякую, Ваша Високосте! Ви дуже щедрі.

Його інтонація виказувала здивування. Я почувалася винною перед його родиною, адже через мене вони втратили Атрея. Якби я була обачнішою, вистояла перед чарами коханого, то зараз він був би живим. Повідомила Філіпу свої плани:

- Вранці я хочу навідатися на могилу Атрея. Відведеш?

Хлопець схвально кивнув. Насправді я бажаю зараз опинитися у тому місці, де спочиває коханий, проте надто втомлена для таких відвідин. Направилася до кабінету Родеріка та взяла записник. Весь вечір вивчала записи, безперечно завтра поговорю з радником, а поки хай проведе ніч у темниці.

Кожну ніч засинала з думками про коханого, і ця не була виключенням. Втомлену та знесилену мене швидко зморив сон. Мені снився ліс, який ніжився під краплинами дрібного дощу, а поруч стояв Атрей. Я намагалася доторкнутися до нього, проте всі мої спроби закінчувалися невдачею. Його образ зникав, а у місці мого дотику утворювався густий туман.

- Чому ти тікаєш від мене? Повернися, мені тебе не вистачає.

Коханий посміхнувся та плеснув у долоні. Звук який при цьому утворився нагадував скрипучі двері. Я прокинулася.  Розчарована та сердита. Несподівано мій слух уловив чиїсь кроки. У кімнаті панувала цілковита темрява. Цьому сприяли масивні штори, які повністю закривали величезні вікна, і цим самим унеможливлюючи проникнення до спальні легкого місячного сяйва. Моє тіло зрадницьки затремтіло, а серце почало нестримно калатати. Раптово звідкись з`явилася тьмяне світло. Я розвернулася до нього і побачила перед собою свого нічного гостя.