70

Намагалася ухилитися, проте Джозеф штовхнув мене і я впала на ліжко. Невже це все? Такий кінець підготувала мені доля? Може воно й на краще, зустрінуся з коханим та своїми рідними. Проте, було шкода ще ненародженої дитини, заради неї маю спробувати врятуватися. Відчуваю відповідальність за її життя. Вдарила своєю ногою по пікантному місці чоловіка. Він з криком трохи схилився. Скористалася його слабкістю і хутко підвелася на ноги та кинулася до виходу. Головне спуститися сходами, а далі у коридорах зустріну когось та благатиму про допомогу. Відчула міцні пальці на своїй нозі, що змусили мене впасти. Розвернулася на спину і поглянула в очі своєму запеклому ворогу.

Вони палали ненавистю та жадобою влади. Моя сукня закотилася, непристойно оголюючи нижні частини тіла. Проте, у цю мить мене більше хвилювало гостре лезо кинджалу, яке пробіглося по моїй нозі, залишаючи по собі кровавий слід. Від різкого болю з моїх грудей вирвався крик. Джозеф навис над мною. Згадала повчання Атрея, що моя перевага у швидкості. Сіпнула ногу вдаючи, що бажаю нанести ще один удар по болючому місці супротивника. Чоловік  зреагував та відволікся. Одразу вдарила його ліктем по носі, а потім зігнула пальці в кулак і ще раз завдала удару. З його носа бризнула кров. Скористалася тимчасовою розгубленістю супротивника, схопила зброю і потягнула вбік.

Лезо поранило мою долоню, проте іншою рукою я хвацько  взяла руків'я та не роздумуючи, застромила кинджал у живіт нападника. Чоловік закричав та впав на трухляву дерев`яну підлогу. Я підвелася та стискаючи зброю у своїй руці, поспішила до виходу. Мої ноги підкошувалися, серце нестримно калатало, а у голові поморочилося. Тримаючись за хиткі поручні, спустилася на дві сходинки до низу. Почула, як до мене хтось підіймається швидкими кроками по стрімким гвинтоподібним сходам. Якщо знову доведеться боротися за своє життя, то не впевнена, що впораюся. Підготувала кинджал для нової атаки й з острахом чекала на гостя.

Полегшено зітхнула коли побачила стурбованого Філіпа. Помітивши мене з розкуйовдженим волоссям, бліду та з яскравою кров`ю на моїх руках, занепокоївся:

- Як Ви, Ваша Високосте? Що трапилося?

- Там, – злегка кивнула головою у сторону кімнати, яка слугувала мені в’язницею: - Він намагався мене вбити.

Охоронець обережно оминув мене та поспішив до вказаного приміщення. Чула передсмертний зойк Джозефа, проте дивитися не насмілилася. В цю мить нічого не відчула. Ні жалю, ні докорів сумління, ні ненависті. Порожнеча поселилася у моїй душі та з`їдала її зсередини. Філіп вийшов переможною ходою і заховав свого меча.

- Вибачте, раніше ми не змогли Вас визволити. Лестер звільнив нас зі служби та не підпускав до палацу.

Поглянула на нього заплаканими очима повними сподівань:

- Це правда, що Атрей помер?

Він мовчав. Це мовчання підсилювало надію на диво. Хотілося, щоб чоловік заперечив, щоб запевнив – коханий живий і з ним усе добре. Філіп опустив погляд до підлоги:

- Мені шкода, Ваша Високосте.

Сльози з новою силою потекли по моєму обличчю. Не витримала і кинулася в обійми хлопцю. Зараз мені необхідно чиєсь дружнє плече, і Філіпу не пощастило. Його плече єдине, що було поруч. Притулилася до чоловічих грудей і ридала. Парубок невпевнено підтримав мене за лікті:

- Я обіцяв брату, що потурбуюся про Вас, Джозеф Вам більше не зашкодить.

- Мені не вистачає Атрея, цей біль, що роздирає душу на шматки, мабуть, ніколи не вщухне.

Ледь чутно прозвучали мої слова. Тильною стороною долоні витерла сльози та відхилилася від хлопця. Здається, він відчув полегшення. Зі своєї кишені вибрав носову хустинку та перев’язав мою руку, яка ще кровоточила. З його допомогою спустилася стрімкими сходами та направилася до своїх покоїв. Наказала прислузі підготувати для мене ванну, все ж понад два тижні нормально не милися, а ті вологі протирання не вважаю за миття. Шейра ігнорувала мої накази не тільки щодо ванни, але й майже усі мої побажання. Вона ще поплатиться за це. Філіпу дала розпорядження знайти її, я вже вигадала для неї гідне покарання.

Мені принесли ситний гарячий обід. Наказала зібрати засідання сенату через дві години. Маю багато про що розповісти, запевнити у своїй адекватності та нарешті повернути собі владу. Налаштована рішуче, досить бути полонянкою у власному домі.  Тепла ванна та ароматні олії покращили мій стан. Емберлі піклувалася про мене як про немовля, мало не здуваючи пилинки. Натхненно розповідала придворні плітки й тішилася, що Лестера немає в живих. Вона знала мою неприязнь до чоловіка, тому не соромлячись зізналася у цьому. Він не дозволяв їй відвідувати мене і численні прохання у цьому були відкинуті без жодного докору сумління. Вправні руки камеристки трохи почаклували над моїм виглядом і я готова до наради.

Впевненою ходою зайшла до зали засідань. Голоси сенаторів стихли й всі підвелися та здивовано дивилися на мене, а особливо Родерік. Він помітно постарішав за ці два тижні, які я його не бачила. Похмурий, з тьмяними колами під червоними очима на насупленими бровами не здавався напищеним радником. Проте, це було доти, доки вік не відкрив свого рота. Не приховував невдоволення та привселюдно зробив мені зауваження:

- Ви не можете скликати засідання сенату, тим більше тепер, коли у Вас немає регента.

Цими словами він тільки роздмухав мою злість. Не маю наміру нікому підкорятися, тому владним тоном розпорядилася: