69

- Ваш коханець? Так, помер. Бачила як його тіло виносили із саду.

Перед очима пробігли чорні цятки. Слабка надія, що ледь зігрівала душу, згоріла та перетворилися на попіл. Його розвіяв нестримний смерч який зараз вирував у моєму серці. Не було бажання жити, хочеться туди, по той бік життя, в обійми коханого. Єдине, що тримає мене на цьому світі це дитина та помста. Лестер не має залишитися не покараним і я сама мушу здійснити правосуддя. Він - король, то ж має повне право страчувати, вбивати, та присуджувати до смертної кари навіть невинних людей.

 Я важко проковтнула тугий клубок, що підійшов до горла. Пропустила повз вуха засудження служниці щодо коханця, зрештою вона сказала правду. Їй же не відомо як мене змусили вийти заміж і як я нестримно кохаю Атрея. Так, я згрішила та не вигороджую себе, але і мій офіційний чоловік теж не гребує увагою фрейлін. Розлючена такою зухвалістю покоївки, уже не намагаюся бути люб’язною:

- Поклич  Емберлі, хай дасть мою нічну сорочку і допоможе переодягнутися.

- Це неможливо. Відтепер я Ваша єдина служниця. Змінні речі зараз принесу. До речі, нічний горщик під ліжком. Король дав чіткі вказівки й попередив мене не піддаватися на Ваші провокації.

Вона покинула цю похмуру кімнату. Здається, Лестер постарався і приставив мені наглядача, а не служницю. Поводиться надто зухвало і розкуто. Сьогодні мені майже байдуже до всього, адже вранці втратила частину себе. Наче німа лялька заради маленького життя, що зародилося у мені, поїла та випила гарячого чаю. Дозволила покоївці себе переодягнути та закуталася під ковдру. Хотілося якомога швидше заснути, щоб цей день видався страшним сном і зустріти світанок в обіймах коханого. Та сон довго не приходив. Гіркота втрати душила мене і час від часу сльози текли з моїх очей.

Прокинулася від холоду, який прокрався під ковдру та своїми крижаними лапами торкався мого тіла. Початок осені видався не найтеплішим, а ця кімната на вежі не найкраще місце для життя. Потрібно вибиратися звідси й встигнути хоча б на похорони коханого. Мушу попрощатися з ним. Бути полонянкою у власному домі нестерпно, як і бачити, що ті стерв’ятники захопили все, що має належати мені: владу, гроші та палац.

Підвелася  й одягнула на ноги свої туфлі. Ставати босоніж на брудну, кам'яну підлогу не наважилася. Підійшла до дверей та подивилася у щілину. Вартові сонно куняли, проте перебували на своїх місцях. Вирішила вдатися до жіночих хитрощів та постукала об двері:

- Тут хтось є? – вони здригнулися, але продовжували мовчати. – Лікаря! Негайно покличте лікаря, мені погано.

Продажні охоронці перезирнулися між собою. Обмінялися словами яких я не чула й один з них почав спускатися стрімкими сходами. Вирішила не втрачати таку нагоду, сподіваюся одного вмовити буде легше ніж їх двох. Якомога голосніше та правдоподібно кашлянула.

- Допоможіть, благаю! Зараз впаду.

Цей чоловік вдавав, що не чує. Хоча я впевнена, він розчув кожне моє слово. Продовжувала говорити, проте вартовий залишився непорушним. Так тривало, поки не повернувся його напарник. Він йшов позаду Лестера. От кого я найменше хотіла бачити. Поспішно сіла на ліжко та закуталася у ковдру. Бачити мене в нічній сорочці йому більше не дозволю. Геллман відчинив двері та не поспішаючи зайшов до моєї в’язниці.

- Що таке, Арабелло? Ти не здужаєш? Чи можливо нові покої не подобаються.

Я ненавиділа його всім серцем, усією душею. Свою появою він тільки роздмухав свіжі рани та мою лють. Бажала схопити за шию та задушити тварюку. Від злості стиснула ковдру та уявила, що стискаю його горло.

- Поклич лікаря. Я погано себе почуваю.

- Обійдешся. Єдині твої відвідувачі це Шейра та я.

От як виявляється звуть ту покоївку. Її ім`я більше підходить собаці. Обурена такою відповіддю, проте вирішила тиснути на те, чого Лестер найбільше потребував:

- Але я можу втратити дитину. Ти залишишся без спадкоємця, а якщо на додачу помру я, то позбудешся всіх своїх привілеїв, не будеш королем.

- Арабелло, ти мене дивуєш. Якщо по-чесному, то я б навіть і хотів, щоб ти втратила свого байстрюка. Тоді б ти знову завагітніла і цього разу, дитина точно була б від мене.

Сама думка про те, що він мене торкатиметься, викликала огиду. Лестер з легкістю говорив про смерть мого маляти й це змусило насторожитися. Невже він зробить усе щоб досягнути цього? Не дам, не дозволю, адже це, можливо, крихітна частинка мого коханого. Зізнаватися у тому, що не знаю чия це дитина не хотіла. Напевно, цей негідник і не повірив би у таке, тому це одкровення буде зайвим. Помітивши моє заціпеніння, чоловік продовжував зловтішатися.

- Вже зовсім скоро ти мені будеш не потрібна. Скажу по секрету: я готую державний переворот. Позбавлю батька його посади й керуватиму самостійно. Уже заручився підтримкою впливових сенаторів. Ти навіть не уявляєш як легко усіх купити. Коли це станеться, у твоїй присутності більше не буде потреби й всі приноситимуть співчуття молодому красивому вдівцю. - Мене пройняло крижаним холодом. Невже і я помру від руки цього скаженого вбивці? – О, бачу ти правильно уловила хід моїх думок. Лікаря у тебе не буде, тож навіть не вдавай хвору.

Не задумуючись розвернувся та покинув мене саму у цьому тісному приміщенні. Одразу відчула полегшення, не можу навіть дивитися на нього. Миритися з такою долею не збираюся. Зі слів Лестера я немов порося, яке чекає коли прийде його час. Проте, як вибратися звідси не уявляла. Згодом прийшла Шейра і принесла сніданок. Своєю зверхністю дратувала мене, але змушена терпіти її присутність.