65

Я заклякла і байдуже дивилася в одну цятку. Хоч мої очі були розплющеними, але я нічого не бачила. Дитина. У мене буде дитина. Доторкнулася долонею до свого живота. Невже там уже існує маленьке життя? Не відчуваю жодної радості. Ця дитина зробить мене невільницею Геллманів і пов`яже з Лестером навіки. Невже я буду жахливою матір'ю? Замість того щоб літати на крилах щастя, я вбита горем. Розгублено перевела погляд на Атрея. Його зазвичай кам`яне обличчя зараз виказувало біль і… розчарування?  Отак в одну мить я знищила усі наші мрії, тепер мені уже ніколи не позбутися Лестера. Тихо, боячись власних слів перепитала:

- Але як? Це напевно помилка, Ви впевнені?

- Цілком. Навесні чекайте поповнення у родину. Вагітність проходить добре, ранкова нудота – це нормально, тож звикайте до неї.

Лікар зацікавлено спостерігав за ступором який полонив нас трьох. Першим отямився Лестер:

- Ура! У мене з`явиться спадкоємець! Отже, Арабелло, гру закінчено. Завтра єпископ не розлучить нас, тож навіть не мрій позбутися мене.

Він знав. Весь час Лестеру було відомо про моє клопотання щодо розлучення, тому і вдавав з себе закоханого чоловіка. Ні, не хочу залишатися його полонянкою, повинна щось вигадати. Тихо, наче сама боялася своїх слів, промовила:

- Можливо, поки не варто про це розповідати. Термін ще дуже малий, можна зурочити.

- Не вигадуй, про це знатимуть усі. – Лестер широко відчинив двері та голосно оголосив: - Її Високість королева Арабелла Абрамс вагітна! Сьогодні ж на центральній площі столиці з цієї нагоди роздайте частування людям.

Почулися привітання, а я ще більше закуталася у ковдру, бажаючи, щоб це був лише сон який скоро скінчиться. Позбулася усіх слуг окрім камеристки, сказавши, що хочу одягнутися. Навіть Атрей вийшов із моєї спальні не сперечаючись.  Розчавлений і засмучений. Щойно, діагноз лікаря відібрав у нього промінь надії на наше спільне життя.

Геллмани постаралися і про мою вагітність знали всі. Цілий день приймала привітання, а Лестер грав роль турботливого татуся. Навмисно уникала співчутливих поглядів Атрея, намагалася навіть на одинці з ним не залишатися. Не хочу обговорювати цю непросту ситуацію яка виникла між нами. Як бути далі не уявляю. В одну мить усі наші мрії розбилися вщент та розлетілися на друзки. Я не звинувачую у цьому невинне дитя, яке ще не народилося, сама у всьому винна. Хоча, мабуть, так склалися обставини. Я ж не хотіла тієї близькості з Лестером і ось результат.

Після вечері одразу прошмигнула у свою спальню, скаржачись на втому. Я справді стомилася, але тільки так могла уникнути відвертої розмови з Атреєм, до якої не готова. Як же помилялася, коли вважала, що це його зупинить. Твердий стукіт у двері та впевнений голос викликали тремтіння у моєму тілі.

- Дозволите зайти, Ваша Високосте?

Я кивнула. Не можу щось забороняти коханому. Він зачинив двері та наблизився до мене. Зупинився біля ліжка на якому я сиділа. Знала про що Атрей бажає запитати, але не наважувалася навіть поглянути на нього, не те щоб першою заговорити. Зрештою, тишу, яка здавалася мені рятівною,  порушив він:

- Отже, Лестер стане батьком?

- Стане, - важко зітхнула я. – Принаймні офіційно.

Наважилася та поглянула йому в сумні очі. У спогадах промайнули усі наші щасливі моменти та спільні мрії яким не судилося здійснитися. Він хотів отримати відповідь яка мені не відома. Важко зітхнула та зізналася:

- Насправді я не знаю чия це дитина. З часу останньої крові в мене один раз була близькість з Лестером. Але в той же день вона була і з тобою. Звичайно, зважаючи на наш відпочинок у маєтку, гадаю у тебе більше шансів, проте я не хочу вводити нікого в оману. Той жахливий раз міг виявитися фатальним.

Спогади про той день й досі викликають у мені ураган емоцій і моє тіло здригнулося. Хотілося б забути про це, заховати глибоко у своїй душі й більше ніколи не знаходити. Але тепер ця дитина вічно нагадуватиме про ту жахливу подію. Ледь чутно, без жодної нотки докору, Атрей прошепотів:

- Ти казала, що п’єш протизаплідну настоянку.

- Так, але як бачиш, вона не спрацювала. До того ж перша близькість з тобою була несподіваною, і тоді в кареті, і Лестер взяв мене силою, а у маєтку я пила, але, мабуть, було уже запізно.

Коханий сів на ліжко та опинився на неймовірно близькій відстані. Мужня долоня взяла мене за руку роздмухуючи вогонь у моєму тілі і я повністю розчинилася у його шоколадних очах. Такі рідні й проникливі, здається від них нічого не приховаєш.

- Арабелло, це моя дитина. Вона частинка тебе, твоє продовження, а отже це маля і моє теж. Байдуже хто є насправді її батьком, я любитиму маля як рідне.

Почути таке не очікувала. Приємно, що коханий не тільки не відмовився від мене, а ще й прийняв мою дитину. Він нахилився до мене та жадібно поцілував мої вуста. Отямившись від запаморочливого поцілунку, повернула собі здатність мислити.

- Як не прикро це визнавати, але для всіх її батьком залишатиметься Лестер. Я не знаю, що нам робити далі.

- Завтра приїжджає єпископ. Запевнимо всіх, що дитина моя і Вас розлучать. Я визнаю своє батьківство й одружуся з тобою.

Атрей говорив про це як про буденні справи. Не почула й крихти страху у його словах, мабуть, завтрашній день не викликає в нього переляк. На відміну від мене.  Дуже боюся реакції суспільства на таку сміливу заяву. Заперечно похитала головою.