64

Блискавкою кинувся до Лестера, який розгублено підвівся на ноги. В очах коханого палала ненависть та страх. Здавалося ще трохи й він вдарить регента. Наче отямившись від необдуманих вчинків закляк біля мене:

- Все добре, Ваша Високосте?

Я спітнілими долонями витерла сльози, які самотнім струменем потекли з очей.

- Так. Його Величність вже йде – зверхньо звернулася до Лестера: - Не забудь передати звіти про які говорила.

Чоловік неспішними кроками направився до виходу. Ніби згадав щось важливе різко розвернувся:

- Арабелло, повечеряємо разом?

- Не сьогодні, я надто стомилася з дороги.

Лестер пішов і одразу відчула полегшення. Упіймала себе на думці, що більше не можу залишатися з ним наодинці, одразу виринають жахливі спогади. Атрей сів на свої коліна та турботливо схопив мою руку. Іншою долонею ніжно прибрав одиноку сльозу з моєї щоки:

- Так і знав, що не варто залишати тебе на одинці з цим негідником. Що він тобі зробив?

- Просив пробачення та зізнавався у коханні. А ще… – замовкла на хвилину, не знаю чи варто у такому зізнаватися, не хочу викликати у коханого додаткові ревнощі. Проте, я вже почала, то ж змушена закінчити свою розповідь. На одному диханні прошепотіла: - Поцілував мене у щоку. Одразу згадалися ті жахіття які він творив зі мною і я не витримала та розридалася.

Не вагаючись обняла Атрея та поклала свою голову йому на плече. Він все ще тримав мою руку у своїй долоні, а іншою ніжно погладжував спину викликаючи захопливе муркотіння у моєму серці. Це єдиний чоловік дотики якого бажані та омріяні. Підвела голову та несміливо почала заціловувати його обличчя. Ображено, ніби я зробила жахливу помилку, поцікавився:

- Ти більше не проганятимеш мене заради того, щоб побути на одинці зі своїм чоловіком?

Цими словами він наче дав мені ляпаса. То ось як усе це сприйняв. Схопила його обличчя своїми долонями й поспішила запевнити у протилежному прошепотівши:

- Ти – мій чоловік. Чуєш? Нехай поки не офіційний, але я ж давно належу тобі. Лестер більше ніколи не торкнеться мене. Я кохаю тебе.

Не чекаючи на відповідь Атрея, швидко затулила його вуста своїми губами. Гарячий палкий поцілунок – це саме те, чого мені не вистачало. Два дні минули у скаженому темпі. Зустрічі з сенаторами, придворними, послами – неабияк виснажували. Почувалася втомленою та розбитою. Напевно так на мене впливали Геллмани. Вивчення документів та звітів Лестера не дали результатів, все робив законно і мені не було у чому його звинуватити. Він став шанобливо відноситися до мене і хоч я досі ображена, проте раділа, що не чую колючих слів у свій бік.

Вчора Лестер майже примусив мене повечеряти з ним наодинці, аргументувавши це тим, що є багато державних справ які нам необхідно обговорити. Насправді нічого важливого від нього не почула, але він не припиняв спроби заслужити моє прощення.  Після вечері провів до покоїв та висловив бажання провести зі мною ще трохи більше часу. Отримавши холодну відмову він сумно попрямував коридором.

Ранок почався з жахливого запаморочення в голові та нудоти. Трохи підтягнулася та краще вмостилася на ліжку. Це ж чим вчора Лестер мене нагодував? Гіркий клубок підходив до горла і я відчула, що не витримаю такого тиску викрикнула:

- Мені погано, зараз знудить.

Перелякана Емберлі швидко дістала нічний горщик з-під ліжка і поставила прямо мені на коліна. І зробила це вона майже вчасно, вміст мого шлунка вивернуло назовні. Слуги заметушилися і камеристка простягнула склянку води. З радістю сполоснула рот, але гіркий присмак не поспішав зникати. У мою спальню увірвався стурбований Атрей. Забувши про всі правила й умовності одразу поспішив до мене:

- Арабелло, як ти? Отруїли. Вони таки тебе отруїли. Лікаря. Негайно покличте лікаря. Але як? Ми ж ретельно перевіряли усю їжу. Ти не їла щось таке, що прослизнуло мимо дегустаторів? Звичайно не їла, я сам слідкував.

Поки його монолог з питання – відповіді не вийшов за адекватні межі поспішила заспокоїти:

- Не хвилюйся, мені вже краще.

Він сів на краєчок ліжка та долонею доторкнувся до мого лоба. Я схопила його руку. Вона зігрівала та надавала впевненості. Зрештою, якщо мене справді отруїли й це останні хвилини мого життя, то хочу провести їх поруч з коханим. Атрей не припиняв схвильовано промовляти:

- Потерпи ще трохи, лікар зараз прийде.

Скрипнули двері й почувся грізний чоловічий голос:

- Негайно відійди від моєї дружини.

З очей Лестера сипалися вогняні іскри. Став у бойову позицію, виставив груди вперед, руки трохи зігнув у ліктях і чимось нагадував індика. Цю людину я точно не бажала тут бачити, і як охорона знову пропустила його? Коханий підвівся та просвердлив Лестера гнівним поглядом:

- Це ти отруїв Арабеллу. Вчора вона вечеряла з тобою. За що? За що ти забрав її у мене? Ти ж маєш свої омріяні владу та титули, я на них не зазіхаю. Мені потрібна лише Арабелла, але ти вирішив відібрати найцінніше, що є у моєму житті.

Атрей, схожий на розлюченого звіра, рішуче наблизився до Лестера та схопив його за комір. Здавалося ще трохи й він задушить мого офіційного чоловіка. Це вперше коханий відкрито заговорив про свої почуття. Ще ніхто ніколи так по мене не хвилювався. І хоч від почутого моє тіло пройнялося теплою хвилею, але мусила припинити його безпідставні звинувачення.