60

Образив мене своїми висловами. Як він може? Добре знає, що моє серце давно належить Атрею, але навіть не зважаючи на це, змусив вийти за нього заміж. Я два місяці зберігала йому вірність, але коли ледь не загинула, то єдине про що жалкувала було те, що так мало часу проводила з коханим. Не заперечуватиму його звинувачення, можливо зможу домовитися і він більше ніколи не торкнеться мене:

- Ти теж не безгрішний. Мені відомо про твої любовні втіхи з фрейлінами, тож не розумію чого так переймаєшся.

Його брови поповзли вверх і він виглядав здивованим. Напевно навіть не припускав про мою обізнаність. Проте мої докори проігнорував:

- Ти настільки безсоромна, що навіть не заперечуєш це?

Невже чоловік вважав, що я виправдовуватимуся? Важко зітхнула і почала непросту розмову:

- Лестере, може вже прийшов час припинити вдавати щасливе подружжя. Ти отримав бажане, став королем. Годі мене мучити. Розважайся з дівчатами й не втручайся у моє особисте життя. Зрештою вони гарніші за мене, сам казав – я тобі навіть не подобаюся.

В його очах спалахнула ненависть. Він підійшов та різко схопив мене за руку. Потягнув на себе і я вимушено стала на ноги. На своєму обличчі відчула пекучий ляпас.

- Хвойда! Схоже, ти забула хто твій чоловік. Я тобі нагадаю. – Силою штовхнув мене і я впала на холодну мармурову підлогу. Тіло пронизав тупий біль. Лестер навалився зверху: - Твоє особисте життя – це я.

Його руки наполегливо ковзнули під сукню. Ні, тільки не це, я не витримаю цього знову. Торкався грубими, болючими дотиками долонь, здавалося пальці продавлюються в м'язи. З пам'яті виринули жахливі спогади першої шлюбної ночі. Я закричала:

- Припини. Не треба. Охорона!

- Охорона тобі не допоможе. Ти моя жінка, чому й досі пручаєшся? Чому кожного разу намагаєшся вигадати відмовку, щоб уникнути близькості зі мною, а якомусь дворовому псу віддаєшся в кареті на радість пліткарям?

Почула тріск розірваної тканини. Лестер уже добрався до моїх панталон. Не задумуючись дала правдиву відповідь яку він вимагав:

- Я тебе не кохаю.

Його рука залишила мою білизну та з силою вдарила мене по обличчю. З губи бризнула кров і тепла, червона та солона рідина опинилася у моєму роті. Намагалася захищатися. Вирвала свою долоню з його залізних лап та штовхнула в сталеві груди. Чоловік схопив її та знавіснів ще більше.

- Я попереджав, зраджуватимеш і Атрей помре. Але ти вчинила по своєму, напевно доля охоронця не дуже тебе турбує.

- Не смій його чіпати. Він єдина причина чому я й досі терплю тебе.

На одному диханні висловила те, що так давно ятрило мою душу. Щоб хоч якось нашкодити Лестеру і не здаватися беззахисною смачно плюнула кровавою слиною йому в обличчя. Це наче стало поштовхом для вивільнення страшного звіра, який живе у ньому. Не стримуючись він завдавав болючі удари в голову, груди, ребра. Ніби для того, щоб повністю зламати мене, він оволодів мною. Жорстко, грубо та нестерпно. На кожну мою спробу вирватися бив у відповідь. Кричала, ридала, голосила, проте ніхто не йшов на допомогу. Мої вартові немов оглухли й це дало змогу Лестеру робити зі мною все що завгодно. Уже не має сил пручатися чи кричати, здається, що це все відбувається не зі мною. Нарешті він підвівся на ноги та поправив свої штани.

- Сподіваюся ти затямила хто справжній чоловік. Ще раз спробуєш зрадити, або хоча б подумаєш про це – я уб`ю твого коханця.

Не жартував. Бачила це по його обличчю. Зараз головне самою залишитися живою. Лестер пішов, а я продовжувала лежати на холодній підлозі поки не провалилася у темряву.

Отямилася на своєму ліжку. Впізнала придворного лікаря. Зі стурбованим виглядом наносив смердючу мазь на моє тіло, яке вже встигло вкритися червоними плямами. Поруч зі сльозами на очах стояла Емберлі. Помітивши, що я прийшла до тями лікар одразу поцікавився:

- Як почуваєтеся?

- Жахливо, все болить. – Мій голос звучав так, немов би належав старій відьмі, яка добряче накричалася. Звернулася до камеристки: - Атрей повернувся? Поклич його.

Вона заперечно похитала головою:

- Ні, на жаль його ще немає. Якби він був у палаці, то такого з Вами б не сталося.

Звісно не сталося, поруч з ним почуваюся захищеною. Цей негідник напевно спеціально обрав момент, коли коханого не було поруч. Лікар закрив баночку з білою маззю.

- На щастя у Вас нічого не зламано. Лише забої. Вам відомо хто це зробив?

Знущається? Це напевно відомо всім. Хотіла зізнатися, але у розмову несподівано втрутився Родерік, якого помітила тільки тепер. Він підвівся з широкого крісла та вийшов із-за спини лікаря наблизився до ліжка:

- Облиште допити, я сам все з`ясую. Ваша справа піклуватися про здоров`я королеви. Якщо вже всі рани обробили й більше нічим не допоможете, то можете бути вільні.

Той покірно поклонився, залишив мазь на столику та вийшов з кімнати. Родерік кивнув і всі слуги попрямували за лікарем. Я залишилася з радником на одинці. Він не соромлячись сів на моє ліжко:

- Арабелло, ти ж розумієш, що сварки з сім`ї не заведено виносити на загальний осуд. Звичайно, Лестер повівся не правильно, але ти сама його спровокувала. Яка ганьба, зраджувати королю. Ти принизила всю нашу родину. Не варто нікому знати про Ваші недомовки. Скажеш усім, що упала.