58

Арабелла Абрамс

Минуло два місяці від того зловісного дня, коли я втратила Атрея і стала дружиною Лестера. Весь цей час коханий старанно виконував свою роботу, ще більше посилив охорону та тінню ходив за мною. Стосунки між нами були натягнуті. Жодного зайвого слова, жодного теплого погляду, жодних дотиків, лише робочі моменти. Я згорала від кохання до нього, але боялася гніву Лестера. Йєна та інших моїх наречених спіткала сумна доля, не хочу, щоб щось трапилося з Атреєм. Одного разу вони вже його ув`язнили, вдруге не можу цього допустити.

Моє серце й досі відзивається болем, як згадаю нашу останню відверту розмову. Того ранку я домоглася звільнення коханого з темниці. Боялася зізнатися, що у випадку моєї уваги, Лестер погрожує  його вбити. Атрей наче не розумів мене, мабуть, вважає, що я з власної волі обрала таку долю. Я відмовилася від спільних покоїв з Лестером, на щастя він не наполягав на цьому.

Зараз велично виходжу зі своєї кімнати й моє серце завмирає бачачи коханого. Стоїть струнко та говорить свою стандартну фразу:

- Доброго ранку, Ваша Високосте!

Щоразу як чую це від нього, моє серце немов проколюють гострою голкою. Хочеться обійняти його, доторкнутися своїми вустами та нарешті припинити вдавати байдужість. Він так і не одружився й навіть дівчини немає. Цьому питанню приділяла велику увагу. Хоч і знаю – такого не уникнути, але так не хотілося, щоб він зустрічався з іншою. Намагалася не виказувати своїх справжніх почуттів та коротко привіталася у відповідь. Мій шлях пролягав до столової зали, де чекав спільний сніданок з моїм ненависним чоловіком та його батьками. До нас рідко хтось приєднувався, а от вечері зазвичай минали разом з придворними. Сім`я Лестера уже чекала на мене. Не сприймаю їх як свою родину і мрію по швидше позбутися від цих персон.

Лестер сидів на стільці по центрі стола, ніби вірив, що таке розміщення додає йому значущості. Насправді усім провив Родерік, а король лише виконував накази свого радника. Зневажливо зміряв мене поглядом та зробив зауваження:

- Арабелло, хоч раз можеш прийти раніше, щоб ми не чекали на твій прихід? Якщо продовжуватимеш у такій манері, то розпочинатимемо трапезу без тебе.

Я й сама не мала бажання снідати з ними й такому була б тільки рада. Кожного дня вислуховувати невдоволення Лестера ставало все нестерпніше. Він забув, що без мене королем йому не бути. Гордо зайняла своє місце та намагалася вдавати спокій:

- Як бажаєте, я не проти снідати й сама.

- Ми ж сім`я і хотілося б щоб ти приділяла увагу своєму чоловіку не тільки вночі, але й вдень.

Помітила як похмурнішав Атрей. Впевнена, Лестер таке сказав, щоб допекти йому. Завжди на публіку він грав турботливого чоловіка і лише коли ми залишалися удвох, проявлялася його справжня темна сутність. Образи й колючі слова були нормою для нього. Здавалося, він отримував задоволення якщо принижував мене. Ненавиділа коли чоловік відвідував мої покої й завжди намагалася уникнути близькості. Проте, на жаль, це не завжди вдавалося і доводилося терпіти його присутність. Хотів спадкоємця. Дитина тільки укріпить наш союз і вже ніколи не позбудуся Геллманів. Тому таємно пила настоянку, яка, як мене запевняли, має протизаплідний ефект. І хоч така пікантна тема викликає сором, але мусила гідно відповісти:

- О, я і вночі не бажаю обтяжувати тебе своїм товариством.

- Справді? А з твоєї поведінки й не скажеш.

Лестер знову мене засоромив. На щастя у цю непристойну розмову втрутився Родерік:

- Досить! Обговорюватимете свої стосунки на одинці. Всім смачного.

Після такого апетит зіпсувався остаточно. Боюся й уявити, що про мене подумає Атрей. Хоча, він і так навигадував собі всякого, а Лестер тільки підкидає хмизу у вогонь. Сподіваюся коханий ще має до мене почуття, але судячи з його образи не впевнена в цьому. Закінчивши цей тортурний сніданок вирушила до маєтку Орвудів. Саме там зараз жила Елеонора, колишня фаворитка батька. За ці два місяці вона стала для мене наче хрещеною матір`ю, доброю подругою і хорошим наставником. Тільки ця жінка бачила мої сльози й знала, що коїться у моєму серці. Зі мною поїхала тільки одна фрейліна та моя свита на чолі з Атреєм. Досі не набридло потайки милуватися ним та мріяти про спільне майбутнє.

Через деякий час карета прибула до місця призначення. Мені подобався цей маєток. Навколо оточував прадавній ліс та вся придворна метушня залишилися в столиці. Тут панувало розмірене життя і я почувалася порівняно в безпеці. Хоч з нами присутній паж, проте Атрей галантно подав руку і нарешті я до нього доторкнулася. Тілом пробігли приємні імпульси, а серце вимагало, щоб цей дотик тривав вічно. З легкою посмішкою на обличчі, не поспішаючи вийшла з карети. Як тільки мої туфлі зустрілися із землею, хлопець одразу відпустив мою долоню. Мабуть, такого контакту бажала лише я. Графиня шорохтячи пишною сукнею, вийшла на зустріч:

- Арабелло, Ваша Високосте, рада Вас бачити!

- І я Вас.

Зробила крок до неї назустріч як раптом була збита з ніг та повалена на траву. Боляче вдарилася спиною. Зверху над мною навис Атрей і я зустрілася з переляканим поглядом. Відчула як нестримно калатає його серце та гарячий подих на своїй щоці. Почуття нахлинули на мене з новою силою і ця близькість зводила з розуму. Намагалася усвідомити, що трапилося. Звідусіль почали лунати голоси: