57

Відпустив моє волосся та знову приділив увагу пишній сукні. Не хочу вірити, що порятунку не буде. Ще ніколи не бачила Лестера у такому стані, він ніби знавіснів і не чує моїх слів. Здається, може навіть убити мене. Намагалася вирватися з його сильних рук, які немов залізними кайданами прикували до себе. Лише мить і мене наче розірвали зсередини. Біль понизав моє тіло і я не витримавши скрикнула. Боротися вже немає сенсу, цей негідник досягнув бажаного. Сльози навернулися на очі. Я маю бути сильною, не покажу йому своїх страждань. Вже не опиралася, непорушно терпіла цю каторгу і мріяла, щоб ці страждання якнайшвидше закінчилися. Нарешті чоловік віддалився від мене і я відчула полегшення. Здригнулася від його грубого баса, який неприємно пронизав мій слух:

- Ти хоч і королева, проте гірша будь-якої дворової дівки. Вранці я відправлю до тебе твого сторожового пса. – Гучними кроками наблизився до дверей. Відчинив їх та затримався на порозі: - Пам`ятай, якщо дізнаюся про Ваші романтичні стосунки – я його вб`ю.

Залишилася на самоті і змогла дати волю своїм сльозам, які щедро сочилися з моїх очей. Тіло досі боліло. Склалося враження, що мене розірвали на шматки, використали як сміттєву яму. Розтоптали, знищили мою гідність та зробили полонянкою у власному палаці. Відчувала себе зіпсованою, брудною, не гідною Атрея. Лише слабка надія на те, що скоро побачу коханого надавала сили жити.

Проплакала майже всю ніч. Важко змиритися з такою долею. Я помщуся тобі, Лестере. Прийде час і я гордо підведуся з колін, насолоджуватимуся твоїм падінням. Зроблю все, щоб ти пошкодував про скоєне. Ти зібрався перетворити моє життя на пекло, натомість сам потопатимеш у гарячій смолі. Помщуся, помщуся. Ніколи не пробачу цього примусового заміжжя. Ще не знаю як, але обов’язково помщуся.

Емберлі знайшла мене у жахливому стані. Надірвана весільна сукня зі слідами крові, мої заплакані почервонілі очі, волосся яке стирчало у різні боки та припухле обличчя. Зараз я не була схожа на королеву, стало моторошно від свого зображення у дзеркалі. Те, у що перетворилася через Лестера лякало навіть мене. Камеристка мовчки підійшла та зняла мою брудну сукню.

- Бажаєте прийняти ванну?

Ще й як бажаю. Хочеться якнайшвидше змити з себе усі сліди Геллмана та забути все ніби нічого ніколи не було. Але це займе багато часу, який Атрей проводитиме у в’язниці. Лише злегка сполоснулася водою та одягла темно-зелену сукню. Вихром помчала до столової. Мій ненависний чоловік якраз велично сидів за столом у компанії своїх батьків. Варто було зустрітися з ним поглядом як болючі спогади від минулої ночі колючою ковдрою огорнули моє тіло. Відчула відразу до нього й до себе самої. Побачивши мене він скривився, демонструючи зневагу на своєму обличчі.

- Арабелло! Сідай, поснідаємо разом, ми ж тепер сім`я і навіки разом.

Зробив особливий наголос на останньому слові. Не буде ніяких навіки. Я позбудуся тебе й обов’язково здобуду свободу. Холодним тоном наказала:

- Звільни Атрея. Час виконувати обіцянки.

- Звісно, кохана. Після сніданку ти отримаєш свого охоронця.

Він показав рукою на стілець, який стояв поруч. Не буду з ним снідати й не вдаватиму люблячу, щасливу дружину. Впевнено, не вагаючись ні секунди заявила:

- Ні, ти звільниш його негайно, інакше не зроблю й кроку. Не виконуватиму твої забаганки. Ми підписали договір, я виконала усі його умови, тепер твоя черга. До того ж не забувай, королева тут я, ти лише регент і без мене твоє правління не можливе.

Бачачи мій гнів, який ось-ось загрожував перетворитися на ураган Родерік вирішив мене заспокоїти:

- Не хвилюйся, Арабелло, йди до свого кабінету, а Лестер приведе голову твоєї охорони.

- Я б спочатку поснідав – заперечив мій ненависний чоловік. Та зустрівшись з суворим поглядом свого батька погодився: - Але якщо це так терміново, то звільню його зараз.

Нам обом стало зрозуміло хто головний. Як би не було неприємно це визнавати, проте ми всі знаходимося під владою Родеріка. Я розвернулася та попрямувала до свого кабінету. Сподіваюся ця жертва була не марною і вони дотримають свого слова. В очікуванні нервово походжала кімнатою. Здавалося час зупинився на місці, проте поглянувши на стрілку годинника, зрозуміла, що помиляюся. Нарешті двері скрипнули сповіщаючи про відвідувачів.

Атрей Вотерс

Застиг на місці коли побачив її – сумну, заплакану та бліду. Вона зовсім не була схожа на щасливу дружину, а отже ці дні були важкими для нас обох.  Про її заміжжя дізнався у в’язниці. Повідомив один з охоронців. Я не тямив себе від люті й турбувало лише одне питання – чому? Чому вона вийшла заміж за Лестера? Розглядав лише два варіанти: або Арабелла повірила у мою винуватість та навмисне обрала цього негідника, або ж її якось примусили. Більш схильний до другого припущення.

Сьогодні мене привели до королівських покоїв. Біля них із задоволеним обличчям зустрів Лестер. Зверхньо зміряв поглядом і всіляко показував свою важливість:

- Сподіваюся тепер ти затямив хто головний. Якщо зробиш хоча б один крок який не сподобається мені, чи хоча б один захопливий погляд в її бік, або інші знаки уваги – одразу потрапиш на шибеницю. Своїм звільненням завдячуй Арабеллі, однак тепер вона для тебе – Ваша Високість, як і я, між іншим. Сумніваюся, що моя дружина після шаленої ночі кохання взагалі згадає про твоє існування. Я вирішив залишити тебе у якості її домашньої тваринки, тож пам’ятай хто тут король і навіть не мрій про Арабеллу.