56

Моє серце боляче закололо, а перед очима промайнула картинка такого жахливого дійства. Проганяючи ці страшні думки важко зітхнула:

- Ви ж все одно примусите мене це зробити. Я хочу гарантій. Складемо договір.

Родерік з докором у голосі обурився:

- Ти мене дивуєш. Не віриш моєму слову.

- Зважаючи на останні події – не вірю. Своїми вчинками Ви зробили все, щоб убити мою довіру до Вас.

Радник тонкими пальцями задумано почухав бороду. Трохи поміркувавши погодився:

- Гаразд, так навіть буде краще для нас. Оскільки справа таємна, то гадаю, писатимеш ти.

Примусивши мене самій записувати умови договору ще раз принизив мене. Я взяла чорнильне перо та зручно примостилася за столом свого кабінету куди ми пройшли. Родерік вимагав багато: я виходжу заміж за Лестера, роблю його регентом та зобов’язуюся народити йому спадкоємців (хоч і сама думка про це викладає у мене огиду). Натомість вони відпускають Атрея. Цього мені видалося замало. Наважившись, почала вимагати більшого:

- Бажаю брати участь у всіх засіданнях сенату, Ви не усуватимете мене від державних справ і звітуватимете про свою роботу. Я не буду полонянкою у власному палаці, усі права які належать королеві зберігаються за мною. Хочу, щоб Атрей і далі був головою моєї охорони. Ви гарантуєте йому безпеку, та обіцяєте ніколи його не чіпати та не наводити брехливих звинувачень.

Лестер істерично розсміявся. Його бридкий сміх прокрався до мого тіла та викликав легке тремтіння. Тонкі брови підняв до верху та провів рукою по своєму світлому волоссю:

- Ти вважаєш я дурень, щоб погодитися на таке? Зраджуватимеш мені за моєю спиною і гадаєш я терпітиму це?

- Не зраджуватиму, я не дворова дівка. Хоч моє серце належить іншому, але вірність берегтиму. Між мною й Атреєм нічого окрім робочих стосунків більше не буде.

Від своїх слів стало боляче. Важко прийняти це, проте надія на щасливе майбутнє з Атреєм досі не згасає. Можливо, станеться диво і колись я знову зможу бути з ним. Лестер обурено перевів погляд на Родеріка. Той наче впіймав його невидиме послання та вільно розкинувся на кріслі:

- Ти забагато вимагаєш.

Намагалася триматися впевнено, адже знала, якщо покажу свій страх, то цей бій програю. З усіх сил вдала здивування:

- Невже? У такому випадку вимагаєте Ви, а не я. Я просто хочу впевнитися, що після весілля отримаю те, що й так належить мені. Якщо Ви очікуєте, що займатимуся гаптуванням та балами, то дуже помиляєтеся. Хочу знати як вельмишановний регент керуватиме країною, адже досвіду у таких справах у нього немає. І чомусь не сумніваюся у тому, що й Ви контролюватимете його, тому моє бажання природне.

У кабінеті запанувала тиша. Родерік пильно дивився на мене, наче намагався побачити щось таке, чого раніше не помічав. Зрештою він порушив нетривалу мовчанку:

- Добре, я згоден на твої умови. Зрештою присутність Атрея, дозволить нам краще тебе контролювати. Зробиш якусь дурницю і твій коханий за це поплатиться.

Мої побоювання підтвердилися. Підписавши цей договір стану маріонеткою у їхніх руках. Проте, зараз головне звільнити Атрея, разом ми щось обов’язково вигадаємо. Поспішила нагадати:

- Але згідно з договором, Ви пообіцяли йому безпеку.

- Це у випадку якщо ти виконуватимеш свої зобов’язання. Ніяких романтичних стосунків з ним, інакше під загрозою опиниться його життя. І не думай, що зможеш нас обманути, як відомо, палац не приховує жодних таємниць.

Родерік говорив холодно, з певною погрозою у голосі. Я ще нічого не зробила, а склалося враження, що він уже спіймав мене у гарячих обіймах коханця. Розізлилася. Він вдає з себе всезнайка, наче йому відомі всі події, що відбуваються у палаці. Не стримуючи свого докору гнівно просвердлила чоловіка поглядом:

- Попри це одна таємниця залишається. Ви й досі не знайшли вбивцю мого батька. Хіба що Вам давно відоме його ім`я яке  Ви майстерно приховуєте.

- Якщо натякаєш, що це зробив я, то помиляєшся. Визнаю, докази з сорочкою сфальсифіковані, але Теодора не вбивав.

Чомусь впевнена у щирості таких слів. На жаль ця таємниця залишається загадкою. Все ж, мої умови він прийняв і ми підписали договір. Взявши свій екземпляр у руку, радник із задоволеним обличчям заявив:

- Покличу твою камеристку, у тебе сьогодні весілля, хай приведе тебе до ладу.

- Спочатку звільніть Атрея і решту моєї охорони.

На таку вимогу до столу за яким я сиділа впевнено підійшов Лестер. У його блакитних очах, які зазвичай нагадували небесну блакить, розгледіла лише клубок ненависті.

- Ми його відпустимо після церемонії, а то знаю твій норов, ще щось утнеш. Кохана. – Останнє слово особливо виділив та протягнув наче повільну, солодку пісню. Не можу повірити, що за декілька годин ця жахлива людина стане моїм чоловіком. Атрей. Ось хто давав мені сили не розридатися та триматися з гідністю. Його образ постав у моїй голові і я весь час згадувала заради кого це роблю. Головне, щоб він був живим.

Прийшли слуги й почали готувати мене до свята. Розкішна сукня, дорогі прикраси, ідеальна зачіска. Мені байдуже до всього. З кам’яним обличчям дивилася на себе в дзеркало. З таким же байдужим виразом йшла до вівтаря та промовляла слова обітниці. Я клялась у вірності чоловіку, якого так зненавиділа. До шлюбу з розрахунку мене налаштовували усе моє життя, але тепер, коли Атрей відповів на мої почуття, це виявилося важким випробуванням. Щоб не розридатися, на місці Лестера уявляла свого коханого. З нетерпінням чекала закінчення бенкету. Гості вдавали, що не здивовані раптовою зміною нареченого, і фальшиво промовляли свої побажання.