53

Як і очікувала залом прокотилася хвиля здивованих зітхань та перешіптувань. У країні не заборонявся шлюб коронованої особи з простолюдином, але це не схвалювалося. Проте, мій наречений не зовсім простолюдин. Родерік зблід, а Лестер нагородив засудливим поглядом. Ці джентльмени явно сподівалися на інше рішення. Атрей сором’язливо став поруч та поклонився на знак згоди:

- Я з честю приймаю цю відповідальність і обіцяю старанно виконувати свої обов’язки на благо Держави.

Взяла його за руку і зал наповнився гучними оплесками. До нас з нещирими усмішками підходили придворні та вітали з цією подією. Першим привітав Родерік, який підійшов до нас з дружиною.

- Вітаю з коронацією, Ваша Високосте! І хоч я здивований таким вибором регента,  проте виконаю Вашу волю. Бажаю довгого та мудрого правління.

 Не думаю, що він так легко здався і не наполягатиме на заміжжі з Лестером. Така поведінка не подобалася, радник явно щось замислив. Дала до нас підійшов Джозеф і на відміну від Сибіли скупо привітав. Його донька виявилася говіркішою, і наче змія зловісно прошипіла:

- Вітаю Арабелло! Ти таки домоглася свого, змусила Атрея одружитися з тобою. Не знаю як ти це влаштувала, проте палацом поширюються різні чутки. Припускають, що ти десь заховала Патрисію і шантажем змушуєш свого охоронця взяти шлюб. Добре, що ми обидві знаємо, що це не так.

Припускаю, джерелом цих пліток була вона сама. Адже про наші стосунки нікому не відомо. У думках уже визріла гостра відповідь, але у розмову вперше втрутився Атрей:

- Можете переказати язикатим пліткарям, що одружуюсь за власним бажанням і досить довго вмовляв принцесу вийти за мене заміж. Насправді я її сильно кохаю й одружуюся з нею не тому що збезчестив, а виключно через свої почуття.

- Не сумніваюся. – Сибіла глузливо поклонилася та ображено розвернулася, тягнучи за руку Метью, який не встиг вимовити й слова.

Здавалося, ці фальшиві привітання тривали близько години і я встигла втомитися. Атрей був зосередженим та настороженим. Склалося враження, що у кожному гостю він вбачав загрозу і готовий кинутися як хижий звір на будь-кого, хто становитиме небезпеку. Нарешті ми відправилися у бенкетний зал і я змогла полегшено видихнути. Атрей, як мій наречений вперше не стояв за моєю спиною, а сидів поруч, так само як і Родерік. Мовчазний та похмурий, перебував у своїх роздумах та був схожий на бліду мармурову статую.

На балу я танцювала не тільки зі своїм нареченим, а ще з іншими кавалерами. Демонстративно проігнорована Лестером, який користувався популярністю у дам. З цього приводу анітрохи не засмутилася, ніколи не подобалося його товариство. Цей важкий вечір закінчився і я у супроводі нареченого, одразу попрямувала у свої покої. Коханий ніжно пригорнув мене до себе в обійми та поцілував. У цю мить здалося, що ми єдині у всьому всесвіті й немає жодних проблем та негараздів. Поруч з ним почувалася щасливою, коханою, бажаною.

Раптом гучні голоси змусили нас припинити ці солодкі поцілунки. З криками двері покоїв відчинилися і не зважаючи на заперечення охоронців, до кімнати нахабно увірвався Родерік. Атрей одразу став попереду та затулив  мене собою, ніби радник становить якусь небезпеку. За широкими плечима почувалася надійно, як за кам'яною стіною. Несміливо виглянула із-за спини коханого та зосередила свою увагу на несподіваному гостю. Він тримав у руках якийсь одяг та активно жестикулюючи заявив:

- Я знайшов вбивцю Вашого батька, покійного Теодора Абрамса і зараз він стоїть поруч з Вами. Це Атрей Вотерс і я маю неспростовані докази.

У цю мить відчула як мій ідеальний світ втрачає свої барви. Знала, що радник зробить підступ, але такого не очікувала. Обурення наповнило мене і наче неприборкана вода, вийшло назовні:

- Та як Ви смієте вриватися у мої покої та висувати такі звинувачення проти мого нареченого?

- Я турбуюся про тебе. Боюся, щоб цей негідник не заподіяв тобі шкоди. Коли Ви оголосили його своїм нареченим, це мені видалося підозрілим. Я взяв на себе сміливість і обшукав його кімнату. У шафі серед купки речей знайшов закривавлену сорочку і ній відсутній ґудзик. Такий самий, що я знайшов біля ліжка покійного короля. Припускаю, що і кров на одязі належить жертві.

Він демонстративно розгорнув білу сорочку з червоними плямами. Я зробила крок вперед та розгублено перевела погляд на коханого який став темніший за беззоряну ніч. Прискіпливо оглянув одяг і не приховуючи свого гніву поцікавився:

- Чому ж про знахідку ґудзика Ви раніше не повідомляли? І хоч сорочка моя, але де гарантії, що Ви не викрали її раніше, не забруднили кров`ю якоїсь тварини та не відірвали ґудзика який буцімто лежав у королівських покоях?

- У мене є свідки, обшук тривав з їх присутністю, а про хід слідства я нікому не повідомляв, навіть принцесі. Тепер у тебе немає варіантів, зізнавайся у скоєному і я влаштую тобі легку смерть.

Від таких слів Родеріка у мене всередині все покрилося кригою. Він вирішив забрати ту єдину людину яка мені дорога. У винуватість хлопця не вірю, не міг же позбавити життя людину яку раніше врятував. Це немає сенсу. Атрей вороже глянув раднику у вічі й з непримиренним тоном промовив:

- Я цього не робив. Докази які Ви навели мізерні, з ними навіть гідного обвинувачення не вийшло. Могли б вигадати щось краще.

- Для мене цих фактів достатньо. – Родерік склав сорочку та звернувся до своїх охоронців, які були мені не відомі, - заберіть його у темницю.