52

У кімнату зі здивованим обличчям заглядав Філіп. Він застиг у дверях так і не наважуючись зайти. Впевнена, юнак бачив наш поцілунок. Щільніше замоталося ковдрою, хоч і нічна сорочка з цупкої тканини й так не дозволяла розгледіти зайвого. Атрей розізлився і гнівним голосом буркнув:

- Заходь уже. Чому не стукаєш перед тим як відчинити двері у покої її Високості?

Філіп збентежений, струнко став біля порогу та опустив голову. Ледь чутно, ніби розповідає таємницю, мовив:

- Пробачте, Ваша Високосте, я гадав Ви у будуарі, а тут шукав Атрея.

Він здавався таким переляканим, що одразу захотілося його заспокоїти. Трохи підняла свою руку та поманила пальчиками до себе:

- Підійди ближче, ми ж скоро породичаємося. У неділю я виходжу заміж за твого брата.

Ошелешений, Філіп продовжував непорушно стояти біля дверей, розгублено переводячи погляд то на мене, то на Атрея. Коханий демонстративно обхопив мене за талію:

 - Ми кохаємо одне одного, а стосунки з Патрисією я припинив, от тому вона і скоїла цей замах. Тільки нікому не розповідай про це, ми  хочемо, щоб ім`я нареченого принцеси відкрилося на коронації. Краще скажи, чому ти впустив Патрисію у покої.

Переляканий хлопчина заховав свій погляд у підлогу та тремтячим голосом ледь чутно відповів:

- Вона запевнила, що її Високість попросила сьогодні розбудити раніше. Вибачте, я нічого не підозрював. Не карайте мене, благаю.

У нього був такий вигляд наче зараз відправиться на каторгу. Здається, той факт у якому я наголошувала на заміжжі з Атреєм він або пропустив повз вуха, або вважає не вагомою причиною для того, щоб уникнути мого гніву. Вирішила заспокоїти брата мого нареченого:

- Не говори дурниць, ми ж станемо однією родиною. Я прийняла рішення щодо подальшої долі Патрисії. – Такими словами звернулася до Атрея, зрештою у цьому є і його провина. - Я не можу пробачити їй цей вчинок, не можу змінити покарання яке належить за такий злочин, інакше мене вважатимуть слабохарактерною, не спроможною правити. Саме тому цей напад збережемо в таємниці. Дівчину відправимо слугувати у віддалене графство і я напишу графу, щоб видав її заміж за гідного парубка. Вибач, але кращої долі не можу запропонувати.

Чекала від нього бурхливої реакції. Якби боляче не було мені визнавати, але ця дівчина важлива для нього. Нехай зараз він і не кохає її, принаймні я сподіваюся у щирості його слів, але вона й досі займає особливе місце у серці мого нареченого. Проте, всупереч очікуванням, Атрей посміхнувся, підніс мої руки до своїх вуст та ніжно поцілував тендітні пальці:

- Ти найкраща! На таку милість Патрисія не заслуговує. Хоч це і буде важко, але я бажаю сам повідомити їй про це. Якщо звісно ти не заперечуєш.

У спогадах пролунали слова цієї дівчини: - «Якби не твоя влада і королівство, то він навіть не глянув би у твій бік». Закралися підступні сумніви, а що якщо це правда? Невже Атрей може настільки майстерно вдавати своє кохання? Помітивши моє хвилювання він трохи сильніше стиснув мої руки. Я наче повернулася до реальності й байдужим голосом заявила:

- Як хочеш. Тобі не завадило б одягнутися, і мені до речі теж. Тож поклич Емберлі, все одно я уже не засну.

Перейнявши мій настрій, Атрей, не відводячи від мене проникливого погляду, шикнув на Філіпа:

- Залиш нас, – той швидко поклонився та зник за дверима.  – Ти образилася? Зрозумій, вона – моє минуле і почуваюся винним перед нею. Але те, що Патрисія мало не поранила тебе дуже розлютило, тож тепер вважаю своїм обов’язком дати зрозуміти їй, що ти – моє життя і я вже ніколи не повернуся до неї.

Такі слова заспокоювали, зігрівали душу і робили мене щасливою. Атрей ніжно поцілував мої вуста і я втратила зв'язок з реальністю. Його дотики позбавляли можливості раціонально мислити, поруч з ним танула як перший сніг та забувала про усі негаразди. Він неохоче закінчив поцілунок та підвівся на ноги:

- Я покличу Емберлі. Здається сьогодні буде напружений день.

Його слова виявилися пророчими. Зранку – швидкий сніданок і одразу подалася на примірку сукні та репетицію завтрашньої коронації. Обідала у присутності придворних, і тільки крадькома обмінювалася поглядами з Атреєм, не було можливості залишитися наодинці. Почали прибувати гості на коронацію і мені довелося їх зустрічати з широкою посмішкою на обличчі. Світські розмови виснажували, хотілося якнайшвидше закінчити всі справи. Нарешті настав вечір і я могла видихнути спокійно. У столовій залі метушилися слуги. Стіл був накритий на двох осіб і бачила з похмурого вигляду Атрея – це йому не подобалося. Я стала біля нього та прошепотіла на вухо:

- Все добре? Ти якийсь стурбований.

Він нахилився до мене і так само тихо відповів:

- Нормально. Просто як уявлю, що зараз побачу того нахабного Лестера, руки самі стискаються у кулаки й бажають краще познайомитися з його обличчям.

Я засміялася. Атрей ще не знає, що сьогодні я повідомила про своє рішення вечеряти на самоті. Ніби маю зібратися з думками та визначитися хто стане моїм нареченим. Велично підійшла до столу та зайняла своє місце. Дзвінким голосом наказала:

- Залиште мене всі, я маю подумати.

Прислуга переглянулася між собою, але заперечувати не стала і вийшла із залу. Вартові без зайвих запитань теж покинули простору кімнату, а от Атрей розгублено глянув на мене і чомусь направився до виходу.  Мабуть, вважає, що це розпорядження стосується і його. Насправді все це вигадала, щоб побути з ним наодинці. Сталевим голосом, щоб почули всі, навмисно голосно буркнула на нього: