51

Нападник скочив на мене та привалив своїм важким тілом. Дівоча рука замахнулася на мене цілячись в обличчя. З переляку перехопила її кисть своєю долонею і зупинила зброю у декількох сантиметрах від своєї щоки. Я щосили закричала. Сама не впізнала свій голос, який видався писклявим та дуже високим:

- Охорона, рятуйте!

Патрисія немов не усвідомлювала своїх дій, її затуманені очі налилися злістю. Немов збожеволівши, вона всіляко намагалася мене поранити та промовляла:

- Ненавиджу тебе. Ти винна у тому, що Атрей відмовився від мене.

Двері гучно відчинилися і з них вибігли стурбовані охоронці. Вони одразу схопили нападницю та відтягнули від мене. Навіть залишившись без зброї та перебуваючи у міцному полоні вартових, дівчина продовжувала кричати:

- Ненавиджу. Ти забрала у мене коханого, прирекла на страждання. Якби не твоя влада  і королівство, то він навіть не глянув би у твій бік. Чому? Навіщо він тобі, невже не вистачає кавалерів, чому вкрала моє?

Її крик поступово перетворювався на голосні ридання. Я сиділа на ліжку прикрившись ковдрою, наче вона захистить мене від нападника. Моє тіло тремтіло, а з очей лилися сльози. Ще ніколи не була така близька від смерті. Філіп міцно тримав руки Патрисії за спиною, а на його обличчі зображувалася розгубленість. У кімнату вихром забіг Атрей, з розкуйовдженим волоссям, лише у піжамних штанах, босий та з оголеним торсом. До цього я ніколи не бачила чоловіків у такому вигляді й сором’язливо відвела погляд. Проте, мабуть, його це не бентежило. Він одразу кинувся до мене, але наче згадав щось важливе, зупинився за декілька кроків від ліжка з масивними балдахінами:

- Що тут відбувається?

- Патрисія намагалася вбити принцесу кухонним ножем – не приховуючи правди та докору в голосі повідомив Філіп. Атрей зблід, його чоло покрилося зморшками. Зберігаючи холодний тон розпорядився:

- Відведіть дівчину в темницю, потім все з`ясуємо. Дайте її Високості води, негайно.

Почувши таке дівчина ще більше оскаженіла. Пручалася, намагалася вирватися зі сталевих обіймів Філіпа та продовжувала кричати, тільки цього разу на голову моєї охорони:

- Для тебе це так просто? Використав мене і тепер в темницю? Ти - зламав моє життя, прирік на вічні страждання, ненавиджу тебе.

Її силоміць змусили покинути кімнату і високий голос ставав все тихішим доки й зовсім не зник. Вартовий простягнув мені склянку з холодною водою. Тремтячими руками вхопилася за неї та жадібно випила весь її вміст. Атрей стояв нерухомо, і тільки коли я простягнула порожній стакан, він наче прокинувся зі сну, нарешті прийшов до тями та розпорядився:

- Підіть за Емберлі, хай зачекає за дверима, її послуги скоро знадобляться. Залиште мене з її Високістю.

Мою руку звільнили від склянки і я залишилася на одинці зі своїм коханим. Він підійшов та обійняв мене:

- Все добре, чуєш? Ти вже у безпеці, – залишив на моїй щоці мокрий слід від свого поцілунку продовжив: - Я б собі не пробачив якби з тобою щось сталося. Вибач, що вчасно не захистив, обов’язково з`ясую чому Патрисія безперешкодно потрапила до твоїх покоїв.

Я мовчки поклала голову йому на плече, а він ніжно пестив моє волосся. Його оголене рельєфне тіло турбувало, змушувало мої щоки горіти та забарвитися у колір стиглої вишні. Але зараз потребувала його підтримки, і зрештою, вже через два дні він стане моїм законним чоловіком, тому свою поведінку не вважаю розпусною. Зрештою, витерла сльози зі своїх палаючих щік та пильно поглянула йому в обличчя:

- Чому Патрисія стверджувала, що ти її використав?

Його очі посмутнішали. У них розгледіла журбу. Він мовчав, а я не квапила з відповіддю. Напевно це для нього щось важливе, але зважаючи, що я зібралася заміж за цього хлопця, то хочу знати правду. Трохи помовчавши все ж зізнався:

- У ніч коли вбили Йєна я припустився помилки. Ревнощі, заволоділи мною, вони душили та боляче скородили у грудях. Я хотів забути тебе в обіймах іншої й … - він замовк. Здогадувалася, яке продовження слід очікувати, але так не хотілося у це вірити. Витримавши невелику паузу та мій строгий погляд, зізнався: - Зрозумій, тоді я вважав, що одружуся з Патрисію та збезчестив її.

Моє серце боляче закололо, здалося, що у нього влучила отруєна стріла та проштрикнула наскрізь. Атрей продовжував виправдовуватися, але його слова лунали десь далеко від мене:

- Це було всього лиш раз, і я шкодую, що зробив це. Патрисія – чудова дівчина і не заслуговує на таку долю, яка тепер її очікує. Напала на тебе на підставі ревнощів, насправді це добра і мила дівчина, впевнений – не хотіла тобі нашкодити. Але вона сама визначила своє майбутнє, ми ж обоє знаємо, що чекає на неї за спробу вбивства принцеси.

Моє тіло здригнулося. Смерть. Помилувати за такий злочин не прийнято. Я відвернулася від Атрея. Те, що щойно почула шокувало мене. Завжди вважала його людиною честі, а тут така новина. Він наче відчув мій стан, обережно доторкнувся пальцями до мого підборіддя та ніжно повернув до себе:

- Пробач! Це через мої вчинки тобі сьогодні довелося таке пережити. Обіцяю, надалі поводитимуся гідно і тобі не доведеться соромитися за мене. В ту ніч, Йєн сказав, як ти йому сподобалася і він сподівається, що згодом ви покохаєте одне одного. Моя свідомість наче затуманилася, я прагнув лише забути недосяжну принцесу, навіть у такий ниций спосіб. А наступного дня, обіймаючи тебе у лісі зрозумів – я закохався. Закохався безнадійно і безповоротно, ти моє життя, моя радість і втіха.