50

Арабелла мовчала і пильно дивилася у мої очі, наче хотіла щось у них розгледіти. Я знову дозволив собі таку вільність і звернувся до неї на «ти». Коли це вперше вирвалося з моїх вуст здивувався, чому вона ніяк не відреагувала, навіть зауваження не зробила. А тепер таке звертання мені дуже подобається, воно немов стирає всі межі які існують між нами, робить нас рівними. Крім того, зараз сприймаю її як дівчину, а не як королеву. Це мовчання вбиває мене. Наблизився до неї та обережно взяв її за руки. Якщо це буде останній дотик який я собі дозволив, то бажаю закарбувати його в пам`яті. Не витримав і порушив гнітючу тишу яка з кожною секундою віддаляла мене від Арабелли:

- Я б дуже хотів, щоб хоча б крихта того кохання, яке колись ти відчувала до мене ще жевріла у твоєму серці. Зроблю все щоб ти знову покохала мене.

Вона ледь посміхнулася, міцніше стиснула мої руки та заперечно похитала головою:

- Це неможливо. – З цими словами пітьма прокралася у мою душу та закрила собою той слабенький промінь надії, який весь час надавав сил. Розуміння того, що вона мені відмовить, боляче шкрябнуло по серцю. А на що ж я сподівався? Що принцеса звернить увагу на мене, простого охоронця, який лише з її милості став головою всієї охорони? Навколо неї мов стерв’ятники кружляють герцоги, аристократи зі знатного роду та з витонченими манерами. Дурень. Треба було погоджуватися на фіктивний шлюб, і не зізнаватися у своїх почуттях, тоді я хоч був би поруч. Тепер, напевно прожене мене з палацу і вже ніколи не побачу її. Важко зітхнула, наче переймається як вплине її відмова на мій стан, продовжила:

- Атрею, насправді те кохання, яке колись відчувала до тебе не жевріє маленькими іскрами, а навпаки, воно нестримним вогнем палає у моєму серці. Якби не намагалася розлюбити тебе, якби не переконувала себе у відсутності цих почуттів – нічого не вийшло. Зараз я кохаю тебе ще більше ніж будь-коли й так, я вийду за тебе заміж, адже мріяла про це ще з тринадцяти років.

Ошелешений таким зізнанням не міг відвести від неї погляд та усвідомити, що щойно трапилося.  Здається, Арабелла схвильована не менше ніж я. Вона тремтіла, несміливо дивилася на мене та наче чогось очікувала. Підхопив кохану на руки, її тендітні ніжки відірвалися від підлоги і я заливаючись дзвінким сміхом, закружляв з нею по кімнаті.  Зупинився, вона стала на ноги, а я міцно пригорнув свою майбутню дружину у ніжні обійми. Не питаючи дозволу накрив її спокусливі губи своїми вустами. Досі не віриться, що відтепер тільки я цілуватиму цю дівчину і вона нарешті належить мені. Ще не бачив її такою піддатливою, слухняною, ніжною і лагідною.  Не міг відірватися від неї. Жадібно цілував дівочі вуста, рум`яні щічки, прокладав поцілунками спекотну доріжку до шиї й в коротких перервах шепотів своєму ангелочку слова зізнання:

- Я кохаю тебе.

- І я тебе кохаю – важко дихаючи відповіла вона. Це була вершина моїх мрій. Не стримуючись та забувши про всі правила пристойності продовжував насолоджуватися нею. Ніжна шкіра манила до себе, хотілося зацілувати її всю. Піддавшись цьому пориву впевнено наносив поцілунки на шию та груди:

- Зачекай. Атрей, ми поводимося не правильно дозволяючи собі таку вільність.

Насилу відірвався від неї та поглянув у перелякані очі. Бовдур. Невже тепер вона мене боїться? Вона ж принцеса, аристократка, відмінно вихована, а я поводжуся з нею як зі звичайною дівчиною.

- Вибач, просто від тебе важко відірватися, - насилу впізнав свій хриплий голос. – Не хотів тебе образити, обіцяю, поводитимусь гідно.

Тепер, через мою необачність вона вважатиме мене невихованим, грубим мужиком.

Арабелла Абрамс

Поцілунки Атрея дурманили розум, підносили високо над землею та дарували солодку насолоду. Коли він притиснув мене до себе, залишаючи палкий слід від дотику своїх долонь на моїй спині, це все здавалося схожим на сон. Боялася прокинутися й опинитися в сумній реальності, де він лише мій байдужий охоронець, а не наречений. Його губи впевнено мандрували моєю шиєю наполегливо спускаючись все нижче. І хоч це мені дуже подобалося, але змушена була припинити такі його дії. Розгублений, похнюплений він забрав свої руки з моєї спини і я відчула якусь порожнечу. Ніби втратила частину себе. Атрей вибрав з кишені обручку та невпевнено простягнув мені:

- Тепер це належить тобі.

Я подала свою руку і він одягнув перстень на мій пальчик. Прикраса виявилася трохи завелика, але я, щоб не засмучувати коханого, вирішила не зізнаватися. Потім віддам ювеліру, щоб виправив. Попри такий недолік вона здавалася мені найціннішою річчю якою колись володіла. Ідеально відполірована, вироблена з чистого золота та прикрашена коштовним камінцем. Піднялася на пальцях ніг та подарувала коханому короткий поцілунок в губи. Сподіваюся він не сприйме це як прояв моєї легковажності.

- Дякую! Вона дуже гарна.

- Ти варта більшого.

Було щось, що сильно турбувало мене. Навіть не знаю як повідомити йому таке. Боюся, щоб не образився, а зрозумів все правильно. Оглянулася назад та запропонувала:

- Сядемо на софу?

Атрей кивнув і ми зайняли свої місця. Мабуть, після мого зауваження він і доторкнутися до мене боїться, оскільки намагається триматися трішечки осторонь. Сама взяла його за руку, досі не віриться, що можу отак без перешкод триматися за коханого.