49

Атрей Вотерс

Змішані почуття переповнювали мене після розмови з Арабеллою. З одного боку вона мені не відмовила, не покарала за вчорашню поведінку, а тремтіла у моїх обіймах та навіть була не проти повторного поцілунку зі мною, і це дуже тішило. Але, на жаль, дівчина бажає фіктивного шлюбу зі мною. Я згоден навіть на таке, тільки б нікому її не віддавати. Проте, коли вона майже наказала розлучитися з Патрисією у моєму серці загорівся вогник надії на щасливе подружнє життя. Попереду чекає важка розмова, але я вже все вирішив – боротимуся за свою королеву до останнього.

Патрисію знайшов не так швидко, як сподівався. Помітив її аж на задньому дворі, розвішувала щойно випрані речі Арабелли. Підійшов до неї та прошепотів на вухо:

- Нам потрібно поговорити.

- Обручки купив?

Така реакція не сподобалася. Дівчина явно не очікує того, що я повинен їй сказати. На нас дивилися допитливі очі слуг, тому я маючи намір опинитися з нею на одинці загадково сказав:

- Якраз про них і піде мова.

Ми зайшли у невелике підсобне приміщення і я зачинив двері. Хоч у своєму рішенні твердо впевнений,  але як сказати цій милій дівчині про закінчення наших стосунків не знав. Нас багато пов`язувало і якби я не припустився тієї помилки у ніч коли вбили Йєна, то зараз повідомити їй цю новину було б легше. Важко зітхнув та нарешті зважився:

- Патрисіє, ти чудова дівчина, але нам потрібно припинити наші стосунки.

- Ти зараз жартуєш? – на її очах заблищали сльози. – Чому ти зізнавався в коханні, говорив, що любиш мене, якщо твої слова нічого не варті? Я вірила тобі, обіцяв одружитися, віддала свою честь. Ти нахабно використав мене і тепер викидаєш зі свого життя.

Вона не стримуючи ридань вдарила мене мокрою наволочкою. Та ніч. Вона стала фатальною не тільки для нас. Я після розмови з Йєном, який був у захваті від Арабелли, наповнений ревнощами повернувся до Патрисії та змушував себе забути про недосяжну королеву у її обіймах. Шепотів слова про кохання, про наше спільне майбутнє, будинок та дітей. Насправді я більше переконував в цьому себе ніж її. Не хотів зізнаватися собі у ніжних почуттях до принцеси. Все сталося само собою, коли зрозумів, що накоїв було вже пізно. Я забрав її честь і змушений одружитися. Але якщо я зроблю це, то ми будемо не щасливі, адже мріятиму про Арабеллу. Спіймав наволочку та спробував пояснити:

- Тоді я й справді думав, що кохаю тебе, але тепер розумію як я помилявся. Вибач, не знав, що так все закінчиться.

Вона відпустила свій край наволочки та обома руками схопилася за голову, яка була покрита білим чепчиком.

- Хто ж тепер одружиться зі мною, коли я вже зіпсована тобою? Невже та ніч вбила у тобі всі почуття до мене?

Не хочу, щоб Патрисія страждала. Це моя помилка, яку вже не виправити. Але якщо навіть попри своє бажання одружуся з нею, то нещасними буду і я, і вона, і Арабелла. За кого б принцеса заміж не вийшла, все одно щастя не здобуде. Хоч моя кохана вже не має до мене почуттів, проте я її не ображу, зроблю все для того, щоб розбудити її дитячу любов. Поспішив заперечити, щоб навіть не сумнівалася у собі:

- Ні, звісно ні. Ти вродлива, чарівна дівчина і заслуговуєш на щастя яке я не можу тобі дати. Нещодавно збагнув, що насправді кохаю іншу й обманювати тебе буде не чесно. Не хвилюйся, ти вдало вийдеш заміж, я попрошу Арабеллу і вона знайде тобі гідного чоловіка.

При згадці про майбутню королеву Патрисія опустила руки до долу, а в її очах промайнула хвиля ненависті:

- Арабеллу? То он як ти уже звертаєшся до неї. Це її ти покохав?

Мовчав. Якщо принцеса погодиться і вийде за мене заміж, то Патрисія все одно дізнається. Але сказати їй про це зараз не насмілювався. Проте, вона наче й не чекала моєї відповіді, сама зробила власні висновки:

- Я вгадала, давно помітила твої хижі погляди в її бік. Але ж королева ніколи не вийде заміж за тебе, простого охоронця без високого титулу. Вона розсміється тобі у вічі. – Раптом дівчина замовкла та ніби іскра прозріння загорілася у її очах: - Ті сережки. Я не помилилася коли припустила про Ваші стосунки. Чому? – Її ридання ставали гучнішими. - Чому ти не зізнався мені тоді?

- Коли ти питала, я ще й сам не усвідомлював цих почуттів. Вони з`явилися раптово, і як би я не намагався, не можу змусити себе забути про неї. Не знаю чи буде у нас майбутнє, але обманювати тебе вважаю не чесно. Хочу, щоб ти знала – завжди можеш покладатися на мене, якщо щось потрібно тільки скажи, і я зроблю все щоб тобі допомогти.

Наблизився до неї з наміром обійняти та заспокоїти. Боляче дивитися на її сльози, які рясно текли по рум`яному обличчю. Передбачивши мої дії дівчина зробила крок назад:

- Будь ти проклятий, не хочу тебе більше бачити, ти зруйнував моє життя. Ненавиджу тебе, ненавиджу вас обох.

Різко відчинила двері та вибігла на вулицю, а я так і стояв з білосніжною наволочкою у руці. Зараз краще не йти за нею, хай заспокоїться, тоді спробую поговорити. Кілька хвилин залишався у приміщенні, міркував про свій вчинок. Безперечно, повівся не гідно, але руйнувати наші життя не міг. Неспішною ходою вийшов з будівлі й легкий вітерець розкуйовдив моє волосся. Після розмови з Патрисією залишився гіркий присмак. Знав, вона боляче відреагує, проте не уявляв, що настільки.

Арабелла на зустрічі з послами, і чомусь не захотіла, щоб я був присутнім на її побаченні з Квентіном. Моє тіло пройнялося легким потом коли згадав – вона нікому не відмовляє, лише таємниче дає надію на спільне майбутнє. А що коли змусивши розстатися з Патрисією так і не вийде за мене заміж, що коли це помста за те, що колись не відповів їй взаємністю? Від власних думок стало лячно. Ні, моя принцеса не така, не буде мститися. Сьогодні я змушу її дати відповідь.

Оскільки сніданок пропустив, то зараз вирішив щось поїсти. Понуро попрямував на кухню. Пишнотілий та завжди усміхнений Рамон, головний кухар з білим ковпаком на голові, радо зустрів мене та особисто виділив велику порцію їжі. Вона здалася мені прісною та зовсім без смаку. Хвилювання взяли над мною гору, не міг ні про що думати окрім своєї принцеси.