48

Так само тихо, не відводячи свого проникливого погляду, прошепотів:

- Не переймайся, мені ніхто не потрібний крім тебе. Вона не є моєю нареченою, ми так і не заручилися. Я сказав це для того, щоб була поважна причина відмови від шлюбу з тобою. Проте, Патрисія й досі залишається моєю дівчиною, але це ненадовго.

Слухала його затамувавши подих. У мужніх обіймах тремтіла як ляклива лань перед хижаком. Чоловічі вуста ледь доторкнулися до моїх і почувся такий невчасний стук у двері. Наче облита окропом відскочила від Атрея та невпевненим голосом дозволила зайти. Перед очима з`явився Родерік. Без зайвих люб’язностей суворо повідомив:

- Ваша Величносте, посли прибули, буде доречно якщо Ви їх зустрінете.

- Йду. – Різко перевела погляд на свого похнюпленого охоронця: - До кінця дня ти вільний. На побачення з герцогом Донахіном мене супроводжуватиме Філіп. Не турбуйся, це ж Квентін, нічого поганого не станеться. За цей час владнай всі свої особисті справи.

Згадка про справи неабияк зацікавила Родеріка. Він наче перелякався чогось, хитро зіщулився і не приховував своєї цікавості:

- А щось сталося?

- Атрей розлучається з дівчиною, - йдучи до дверей та шуркотячи пишним подолом своєї сукні відповіла я. Принаймні сподіваюся на такий його вчинок, інакше, всі слова сказані ним не мають змісту.

Як і підозрювала зустріч з послами затягнулася до вечора. І хоч я була присутня у задушливому залі, проте у своїх думках перебувала у обіймах Атрея. Весь час в голові лунало його несподіване зізнання. Невже й справді я зможу бути щаслива, а мій шлюб не буде з розрахунку? Хвилювалася, можливо, він передумає і залишиться з Патрисією, або хлопець вирішив пожартувати так зі мною. Мабуть, потрібно довіритися  Атрею і нарешті стати щасливою з ним.

На пробачення з Квентіном, яке повинно відбутися у саду, не поспішала. Голови моєї охорони не було, і хоч я сама наказала не приходити, проте сподівалася, що він порушить мій наказ і все одно супроводжуватиме мене. Здивувалася, коли підійшовши до дерев`яної альтанки побачила Лестера. Він струнко стояв на кам`яній доріжці та явно очікував на мене. Згадка про наш вчорашній поцілунок, який так і не відбувся, схвилювала. І хоч вчора такий вчинок здавався нормальним, сьогодні викликав у мені почуття сорому та неприйнятності. Підійшовши ближче, Квентіна ніде не бачила. Намагаючись не виказувати своєї розгубленості весело привіталася:

- Лестере! Не чекала тебе тут зустріти.

Його вуста розтягнулися в широкій посмішці і він поцілував мої пальчики на яких красувалися дорогі персні.

- Я поговорив з Квентіном і сьогодні я вечерятиму з тобою.

Ця новина здивувала та засмутила водночас. Невже мій колишній найсоромязливіший наречений не бажає мене бачити? Хоча, не виключаю, що Лестер просто залякав його.

- І як тобі вдалося його вмовити?

- Він особливо і не наполягав. У нас з тобою залишилися одна справа яку ми вчора так і не закінчили. – Очима вивчив мою свиту і задоволено додав: - Добре, що ти покарала того задиркуватого охоронця і його не бачу, інакше не ручаюся за свої дії.

Ніяк не прокоментувала, а натяк про поцілунок вдала, що не розумію. Тепер я точно з ним не цілуватимуся. Сором`язливо опустила очі та запросила вечеряти. Лестер знову сів біля мене і здається потішався такою близькістю. Весь час весело розповідав різні історії та був просто зразком ввічливості. Здавалося від того хлопця, який діймав мене не залишилося й сліду. Нам подали десерт і герцог почав поводитися сміливіше.

- Арабелло, я цілу ніч не міг заснути. Думав… про нас. Через свою гордість раніше не міг розгледіти у тобі справжню перлину. Хоч і знав тебе все життя, але тільки тепер зрозумів – я по-справжньому закохався.

Він не зволікаючи поклав свою руку на мою талію на нахилився до мене, явно з наміром сьогодні таки мене поцілувати. Добре, що Атрея не було поруч, а то можливо за такі дії він знову б викрутив Лесторові руки. Тільки тепер усвідомила – Атрей ревнував! Невже саме через ревнощі намагався обмежити моє спілкування з нареченими, невже і справді кохає мене? В голові пролунало його зізнання і захотілося дещо перевірити.

Я невпевнено поставила свою долоню на груди Лестера, бажала відчути стук його серця. Якщо в Атрея воно виривалося на волю, то у герцога ледь уловила слабенький ритм. Прислухалася до  дихання чоловіка – тихе та спокійне, а зіниці здавалися звичайними. Напевно, Атрей не обманював! Герцог потягнувся до моїх вуст і я ледь встигла опустити голову щоб уникнути небажаного поцілунку. Забрала свою долоню та тихо виправдовувалася:

- Знаєш, я принцеса і не маю права легковажно поводитися. Ми й так собі забагато дозволили і це може відобразитися на моїй репутації.

Лестер злісно зціпив зуби і подивився на мене так, наче я верзла повні нісенітниці. І хоч частково воно так і було, проте повинна ж я якось пояснити зміну своєї поведінки. Різко підвелася та вже впевненіше продовжила:

- Вибач, у мене сьогодні був важкий день. Сподіваюся ти не образишся якщо піду до себе відпочивати.

Не чекаючи на його відповідь поспішила вийти з альтанки. Спантеличений Лестер теж підвівся та вирушив слідом, буркнув:

- Я проведу.

Як тільки моя туфелька доторкнулася до охайно викладеної доріжки, одразу помітила Атрея. Струнко стояв біля розлогої вишні та не зводив з мене свого занепокоєного погляду. Я на якусь коротку мить заклякла, і зрештою опанувавши себе гордо продовжила свій шлях. Турбувало чому Атрей з`явився тут, невже щось сталося? По його погляду повному дорікань зрозуміла -  він бачив мої непристойні посиденьки з Лестером. Герцог наздогнав мене та йшов поруч відволікаючи пустими балачками. Проходячи повз коханого не стрималася і мої вуста піднялися у легкій посмішці, насправді дуже рада його бачити. Чула, як він прямував за мною. Опинившись біля моїх покоїв Лестер не відмовляв собі у вправності робити компліменти: