Атрей Вотерс
Тепер, опинившись у коридорі та позбавившись присутності Арабелли, усвідомив усю серйозність свого вчинку. Як тільки побачив намір цього нахабного Лестера поцілувати принцесу і те, як вона тягнеться до нього в солодкому передчутті, мене одразу охопили незрозумілі ревнощі з домішками гніву. У моїй голові промайнули картинки як Арабелла цілується з іншим, як він торкається її, голубить, зізнається в кохані та щебече пісні про любов - це все було нестерпно.
Сама думка, що до вуст цієї неймовірної дівчини торкатимуться негідні губи зарозумілого герцога жахливо дратувала. Не зміг стриматися і миттю скочив до Лестера та викрутив йому руку. Навіть після скоєного не хотів визнавати провину. Ще й Арабелла заявила, що слід мене покарати. Дурненька, я ж врятував її від необачної помилки, а вона карати мене збирається. Чомусь навіть попри холодність у її словах не вірилося, що виконає свою погрозу.
Як тільки ми опинилися у покоях, вона і справді здалася мені розлюченою. Ще ніколи не бачив її такою: брови високо підняті догори, руки активно жестикулювали, а очі цілились в мене, немов метали блискавки. Невже принцеса і справді хотіла такої близькості з тим негідником? Її пояснення розпалили в мені нестримне бажання поцілувати Арабеллу так, щоб навіть мріяти не могла про дотики інших чоловіків.
Не пам’ятаю як зважився на таке, отямився, коли мої губи заволоділи її пухкими вустами. Боявся налякати своїм напором тому обережно, не кваплячись, смакував її як солодкий нектар, цінуючи кожну краплину. Розумів, за такий вчинок точно буде покарання, Арабелла не пробачить мою зухвалість. Але це відчуття піднесеності, варте тисячі покарань. Її поцілунок п’янив, дурманив розум та породжував нестримне бажання завжди володіти цими піддатливими вустами. Лише тепер з жахом усвідомив які насправді почуття викликає у мене ця дівчина і все навколо втратило свою цінність, важливою стала тільки вона.
Арабелла ніяк не реагувала на мене, застигла і більше складалося враження, що її змушують терпіти мою присутність. Що ж я хотів, взаємності? Забув хто я такий, мені ж навіть мріяти про неї заборонено, а я без дозволу, нахабно цілую її вуста. Напевно таки налякав, вона навіть боїться поворухнутися. Вирішив ігнорувати своє бажання та припинити для дівчини ці тортури. Повільно почав віддалятися від неї й сталося диво, вона не відпустила, прилинула своїми губами ще більше роздмухуючи полум’я, яке вирувало у мені. Але ж невже це можливо? Принцеса не гребує торкатися до мене, свого охоронця без високих титулів, відданого підданого та вічного раба її серця. Вона цілує мене невміло, невпевнено, незграбно, але всупереч всьому - це найкращий поцілунок за усе моє життя. У цю мить ніби усі умовності зникли, вона поводилася так, наче я їй рівня.
Дотик її пальців до моєї спини пройняв все тіло легким тремтінням. Від несподіванки я здригнувся і відскочив від дівчини. Непорушно дивився на неї, таку бажану та …кохану. Відчув нестерпну спрагу за її вустами, у горлі стало сухо як у пустелі, повітря катастрофічно не вистачало. Я задихався без неї, а стук серця й взагалі збився з ритму. Зрозумів, ще трохи й не стримаюся, спіймаю у свої обійми та зроблю своєю. Поки ще міг себе контролювати поспішив покинути кімнату.
Почув її розгублений голос, вона жадала пояснень, а що ж я міг сказати? Що закохався як останній ідіот, що бажаю завжди бути поруч, що мрію стати єдиним чоловіком якого вона цілуватиме? Борючись сам із собою вийшов з кімнати залишивши її губитися у своїх здогадах. І хоч тепер вона вважає мене найбільшим кретином, але зараз не можу їй зізнатися, боюся, не стримаюся і дам волю усім своїм бажанням.
Ніч виявилася майже безсонна, провів у мріях про недосяжну принцесу яка вже через два дні вийде заміж за не коханого чоловіка прирікаючи себе на страждання. Хоч насправді страждатиму я. Усією душею мрію опинитися на місці Квентіна. І хоч вона уже не має до мене жодних почуттів та принаймні поруч з нею буде чоловік який кохає її й ніколи не образить. Згадав пропозицію принцеси фіктивного шлюбу зі мною і здається я прийняв рішення.
Щоб здійснити задумане змушений був зранку покинути палац. Прийшов до Арабелли ближче до обіду. Охорона доповіла – вона у кабінеті. Постукав у дерев`яні двері, які сьогодні здалися нестерпно важкими та зайшов у кімнату:
- Можна?
Дівчина підвела суворий погляд та різко опустила його назад на папір, що безтурботно лежав на столі. Легенько кивнула головою на знак згоди та продовжила вивчати документ. Навіть дивитися на мене після мого вчорашнього вибрику не бажає. Заслужив. Така реакція принцеси змусила сумніватися у рішенні яке твердо прийняв сьогодні. Але чітко розумів, я не можу без неї й ризикуючи своїм життям все ж здійсню задумане.
Арабелла Амбрамс
Вранці боялася зустрічі з Атреєм. Навіть не знаю як дивитися на нього після вчорашнього. І хоч для нього той поцілунок не означав нічого, для мене – він важив дуже багато. Досі соромно за свої сміливі зізнання, внаслідок яких хлопець пожалів мене. Вирішила поводитися з ним так, наче нічого не сталося. Яким же був мій подив коли вийшовши з покоїв не побачила голову своєї охорони. Це вперше за довгий час він не зустрічав мене особисто й у моєму серці поселилася порожнеча. Хтось ніби стиснув його тугим джгутом, змушуючи страждати. Філіп сором’язливо опустив голову і повідомив:
- Атрей просив переказати Вам, що він вирушив у справах. Повернеться і все пояснить.
Отже, знову втік. Невже боїться мого покарання і тепер навіть на очі мені не потраплятиме? Це якось по-дитячому і зовсім не схоже на нього. Проте, він з`явився після обіду, впевнено зайшов до мого кабінету. Як тільки побачила його, моє тіло одразу пройнялося жаром, а у спогадах промайнув смак омріяного поцілунку. Мабуть, вдавати, що нічого не відбулося у мене не вийде. Щоб не виказувати свою збентеженість поглянула на документи та удала, що уважно читаю. Насправді всі літери попливли перед очима, а сенс написаного цілий ранок не могла усвідомити. У моїх думках оселився Атрей і заважав зосередитися. Зараз, він легкими кроками підійшов та зупинився біля мого столу: